Теофил Бобрович перебував в Гадячі. Туди він приїхав 10 сїчня і привіз ласкаві царські листи до Гадячан, до полтавського полковника і до війтів і поспільства в Ромен, Зіньків, Лубни,[1] Опошно, Комишно, Сорочинцї, Дригайлів, Рашевку і Веприк.[2] Цар звелїв визволити усїх Українцїв позабираних через смуту в Білгородї,[3] в Сумах[4] і по інших містах. 11 сїчня на радї в Гадячі вичитали царські листи, що попривозив Бобрович, гомонїли сюди й туди і казали Бобровичу, щоб він їхав в Чигирин до гетьмана Дорошенка. Бобрович змагав ся, не можна єму їхати, доки не дадуть єму атаманів. Дехто шепнув єму на вухо: коли ти поїдеш до Петра Дорошенка, так вскочиш на віки в неволю, а коли що, то й головою поляжеш. Не йми ти віри Дорошенкови: він списуєть ся з турецьким султаном і на веснї поллєть ся кров. Сам гетьманів Дорошенків брат на двоє поводив ся з Бобровичем. Покликав єго на обід до себе, але за обідом, на перекір звичаю, не випили за здоровє царя: а 17 сїчня Бобрович був у церкві на лїтургиї і спостеріг, що на єктениях не молили ся за царя, а споминали гетьмана Петра яко голову України. Бобровичу висловили, що так звелїв митрополїта Осип: він би то наказав вважати за єретиків усїх тих попів, що висьвятив єпископ Методий і вимагав, щоб вони, коли хочуть бути попами, ставили ся до него в друге на посьвященнє. Бобрович догадав ся, що починаєть ся щось недобре; аманатів єму не дали; тодї він став гадати, щоб яким будь чином вибрати ся з Гадяча і попросив ся на якийсь час до Камяного і до Лебедину.[5] Єго не пустили, та ще й вартових до него приставили. Вартові не вельми пильнували. 23 сїчня він пішов нїби в гостї до одного гадяцького міщанина тай втїк до Камяного. Звідтіль він написав до Андрія Дорошенка, що вчинив так через те, що єго не пускали по добрій волї, а єму треба було по царським справам. Він прохав Дорошенка зберегти єго добро, яке лишило ся у Гадячі і обіцяв ся, що зараз вернеть ся, як тілько покличе єго геть-
