Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/46

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 36 —

Укупі з статтями, що належали до війска запорожського, се-б то козаків, були на радї скомпоновані статтї про нїжинських і київських міщан. Місто Нїжин, здаючись на руіну, якої зазнало під годину останньої усобицї, прохало собі пільги на 15, а для своєї волости на 5 років; далї прохало затвердити єго давне право на дохід з торгів, з продажи дегтю, пива і горілки. Міщани за себе і за посполитих прохали, щоб козаки не втручали ся до їхнїх розпорядків і не були збірщиками. Того часу по лївобережній Українї багацько було захожих з правого берегу; вони, доки не посїдали власними оселями, харчували ся громадським коштом і часом коїли усякі безчинства. Голота, так писали в просьбі, не вдовольняєть ся з своїх заробітків, а силує міщан і селян. Київські міщани прохали більше за себе, щоб визволили їх з обовязку, давати підводи та ослобонили від своєвольних царських людий ратних. Наостанку прохали задля Київа пільги: 5 років не платити податків на царя.

Ромодановський звелїв постановити перед собором аналой і положити на него чудотворний образ Спаса, а на столї, біля аналою, положив гетьманську булаву і коругов. Сюди прийшов Демян, старшина, виборні козаки і міщани. Архиєпископ голосно прочитав молитву. Ромодановський промовив короткими словами, що по просьбі, привезеній Петром Забілою, великий державець звелїв єму боярину бути притомним на радї, котра зібралась, щоб вибрати гетьмана відповідно правам і вольностям українським. Демян Многогрішний тепер тілько формально мусив виконати звичай приймання гетьманського уряду. Петро Забіла піднїс до нового гетьмана булаву.

— Я не бажаю гетьманувати, промовив звичайним чином Многогрішний; але, коли війско, уподобавши мене, по своїм правам і вольностям козацьким, вибирає мене на гетьмана, так не можна мені змагати ся і не приняти булави і коругви. Та тілько я вам заздалегідь кажу: до великого державця лївобережна Україна і війско запорожське пристає на віки служити так, як про те списано в статтях, власними руками нашими підписаних. Я обіцяю ся, великому державцеви і єго наступникам, служити вірно, не вагаючись, не зраджуючи і не хочу чинити такої зради, яку вчинили попередні гетьмани.