Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 43 —

жати отсю умову в її істинному розумінню; або-ж загадали ся повернути козаків на своїх підданих або данників, або коли-б вони забажали по своєму схочу зсадити гетьмана, а натомість посадити кого іншого, або руйнувати манастирі і церкви, будувати мечети, переміняти митрополїтів, забирати з українського народу харчі, ячмінь, овес, дрова і т. ін. або взагалї заходились би чинити, що невідповідне отсїй умові, то гетьман і війско запорожське піклувати муть ся про себе інчими заходами, але не воюючи проти султана, не здіймаючи рук проти Туреччини ворожим звичаєм, хиба вже до того примусять їх воєнні вчинки, Турків або Татар.

Трудно тепер запевне сказати, чи отся умова була дїйсною; певне тілько те, що її скомпонували Українцї і знати з неї, чого жадали тодї задля України ті люди, яких не вдовольняла тодї полїтична доля України і які кидали ся скрізь, де тілько на їх думку, здавало ся, можно запобігти помочи, щоб виконати заповітну думку про полїтичну самостійність України.

Москва, одержавши від Многогрішного отсї звістки, була задовольнена тодїшним урядом лївобережним, випустила з Сібіру позасиланих туди Українцїв за час Бруховецького і обіцяла ся визволити і останнїх. Не так легко виконали вони обіцянку цареви про возворот на Україну позабираних Москалями гармат і церковних речий: довго ще переписувались про се, кілько разів гетьман скаржив ся то на того, то на сего воєводу за невозворот.

З'єднаннєм Дорошенка з Туреччиною не спекав ся правобережний гетьман від суперника. Марне турецькі післанцї, після корсунської ради, усовіщували хана, щоб жив в згодї з Дорошенком. Хан не слухав ся їх поради і не вважав на гнїв турецького султана. Дорошенко після корсунської ради вирядив на Запороже своїх післанцїв; але кошовий звелїв їх повішати на вербах. Суховієнко, після того як побив єго Сїрко, стратив був і своє гетьманство і свою вагу; але 25 квітня, 1660 року, на радї біля річки Чортомлика, Запорожцї знов обібрали єго на гетьмана. З полків лївобережних були ще заодно з Суховієнком полтавський, миргородський і лубенський. На Сїчі укупі з Суховієнком перебував тодї і здружив ся з ним прилуцький полковник Лазар Горленко. В Прилуцї