Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 42 —

заодно з нами, а гетьман, з Божою помочю, піклувати меть ся, щоб визволити з неволї усїх Українцїв і всї вони неповинні лиходїйствувати проти султана і хана татарського. Коли-ж ті, що поприставали до Поляків або до Москви, будуть примушені своїми державцями чинити лихо тим людям, що під рукою царя турецького, так ми обіцяємось не держати з ними жадної спілки і будемо силою змагати ся проти них. Козаки нехай не нападають на турецьких підданків, що живуть біля річок: Деркуса і Бога і поблизу міста Сочави. Так як наш народ інакше не вміє говорити, як мовою рідною, то гетьман просить, щоб післанцї турецькі вміли говорити по українськи. Ордї татарській, що приходити ме підчас війни на Україну, не можна ставати постоєм по селах і містах, де вона сама схоче і забирати у людий, що захоче, а мусить вона перебувати там, де скаже гетьман і вдовольняти ся тими харчами, які положить гетьман; так само й козаки, коли їх покличуть на запомогу султанови, мусять контентувати ся з того, на що султан призволить. Коли козак судити меть ся з Турком, то кожен з них відповідає перед своєю старшиною і караєть ся відповідно своєму вчинку. Султан турецький і хан татарський не порозумівшись з гетьманом і з війском запорожським неповинні умовляти ся з сусїдними і близькими державцями, найпаче з царем московським і з королем польским. Коли-ж султан турецький, або хан татарський складуть умову з ворогами України, або з ким іншим таку, що буде шкодливою війску запорожському, то гетьман таку умову вважати ме нїкчемною. Коли війско запорожське за підмогою Турків добуде собі яке місто чи село, то воно лишить ся під рукою гетьмана, а не Туреччини і залога турецька не повинна там бути.

Отся умова не була обмежована тілько самою лишень Україною і тим, що безпосередно чепляла ся до неї: козаки вимагали ще дечого і для благочестивої церкви поза Україною в межах турецької держави: вимагали, щоб патриярху царегородського вибирав собор архиєреїв і щоб кожен патриярха нестеменно перебував в своєму санї до віку, а хто з духовних відважить ся підкупом та хабарями добивати ся сего сану, того треба карати. Щоб убезпечити силу сеї умови, в кінцї її було постановлено: коли-б султан, або хан не схотїли дер-