Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/51

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 41 —

раз-у-разних нападів татарських. „Татари, писав він вдаючи з себе наших приятелїв, руйнують наш край; тисячами забирають людий наших в полон, а монархи християнські не ласкаві до козаків, будують проти них фортецї; не дають нам волї воювати і шкодять сами собі, хоч і гадають, що нїби їм з того якась користь є. Цар турецький, ледві чи не цїлим сьвітом орудує; війску своєму платить добре, харчі дає добрі, а Турки лїпше за всїх знають, як треба людьми і землями орудувати“.

Тодї-ж привезено в приказ умови зложені Дорошенком з Туреччиною. З початку в тих статтях стояло: що Дорошенко єднаєть ся з Туреччиною прикладом славної памяти Богдана Хмельницького. Коли треба буде, козаки готові стоять за сул тана проти всякого ворога і просять султана, щоб і він наказав своїм війскам: кримським, черкеським, нагайським, буджацьким, приходити на поміч козакам і під той час бути під рукою гетьмана так само наче козацьке війско. Султан на доказ спілки пришле гетьманови коругов, що по турецьки зоветь ся „туй“ і булаву. Далї в умові козаки говорили, що вони не хочуть бути нї невольниками, нї данниками, але жадають лишити ся людьми вольними, неоподаткованими. Війска турецькі і татарські, входячи на Україну, не мають права будувати мечети, неповинні руйнувати й грабувати українських церков, або повертати їх на мечети; так само неповинні грабувати добро приватне, пустошити міста і полоняти людий, а хто таке чинити ме, того можно убити. Так само, що й до Волохів і до Молдавян, що приходити муть на Україну. Попи українські повинні залежати від царгородського па триярхи, а правити ме ними митрополїта, постановлений з волї гетьмана. Нїхто не може зсадити гетьмана, доки він живий, з єго уряду, а коли хто з козаків почне скликати зборища проти него, так ми всї одностайне встанемо на ворогів гетьмана. Хоч народ український подїлив ся між двома державами, але-ж усї Українцї тримають ся віри єдиної з Греками, навіть поза межами України за дванадцять миль від Київа к Перемишлю і Самбору з одного боку; з другого боку до річки Висли; з третього до Минска, а з четвертого до Сївська і Путивля. Сподїваємо ся, що усї козаки, будуть