Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 40 —

Хоч Дорошенко Москві, а Москва Дорошенкови показувала приязнь, але щирости між ними зовсїм не було. Дорошенко не няв віри Москві через те, що сама-ж таки вона і під'юдила Бруховецького прохати у неї, вирядити на Україну воєвод, а коли народ сам розправив ся з тими воєводами, так вона-ж, Москва, і слухати не хотїла бажання народного, щоб повиводити воєвод з України. Москва не няла віри Дорошенкови через те, що до неї приходили звістки, що Дорошенко якось не певне стосуєть ся до султана турецького. У Дорошенка, 12 березіля, була коло Корсуна[1] рада, біля річки Росави; і про се дійшли в Москву непевні звістки; з них Москва виводила, що правобережна Україна має на думцї поєднати ся з Туреччиною. Рада та стояла 10 день: там зібрало ся чоловіка з пятьсот козаків правобережних та чоловіка з двадцять з полків лївобережних. Шереметєв підослав туди київських козаків, і вони-б то між лївобережними бачили лубенського полковника Гамалїю і одинайцять запорожцїв. З Дорошенком був на радї і турецький післанець, котрого гетьман в Чигиринї три днї шанував бенкетами і стрільбою. На радї перечитали грамоту, привезену отсим післанцем; цар турецький умовляв, щоб українська земля пристала до Туреччини на такому праві, як земля волоська. Козакам се подобало ся. Рада прирадила лишити ся в приязни з Турками, одначе не заприсягали на се.

В квітнї вирядили в Москву ґенерального суддю Івана Самійловича, щоб затвердити чолобитну, зложену на глухівських статтях. Він привіз звістку, що Дорошенко, відкинувшись від християнського державця, короля польского, пристав до турецького султана, котрий подарував єму ферезь; ту ферезь Дорошенко надївав на радї в Корсунї. Щоб запевнити, що се правда, привезли в Москву того козака, що особисто бачив і чув усе, що дїяло ся на радї у Дорошенка. Дорошенків писар, Буркевич, листуючись з Демяном, признавав ся, що вони правобережцї справдї пристають до царя турецького, але-ж се не значить, що вони наосьлїп закладують свої шиї в турецьке ярмо; а чинять се вони на те, щоб спекати ся

  1. Місточко в Київщинї.