Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 46 —
VI.

Знаємо вже, що багацько разів уряд московський посилав гонцїв до Дорошенка вимагати, щоб визволив тих воєвод, що перебували в неволї. За тим самим приїхав до него в липнї р. 1669 і стрілецький голова Шилов. Гетьман мовив до него: „Цар випустив з неволї мого брата Грицька, а я після того випустив більш як сотню Москалїв-бранцїв; а останнїх ще досї не випустив: стало ся так не з моєї волї; з слїзми в очах про се благають жінки і дїти тих Українцїв, що й досї сидять в неволї в московській державі. Але нинї на бажаннє великого державця випущу і їх.“ Зараз же Дорошенко казав розкувати трох чоловіка і віддав їх Шилову; потім коли виїздив Шилов, так укупі з ним вирядив до Київа Федора Коробку, котрий привіз туди 27 чоловіка полонених „служилыхъ“ Москалїв і 9 боярських слуг. Стало ся се тодї саме, як Татари, що запомагали Суховієнкови підходили до Чигирина. Отаким чином Дорошенко бажав вдруге довести, що він пильнує догодити цареви московському саме під ту годину, коли супротивник загрожує єму самому. Випустивши воєвод, Дорошенко виходив на бій з Татарами, та не сила єго була і мусив він вернути ся і відійшов до річки Росави. Тут напав на него Суховієнко з Запорожцями. Тодї Суховієнко уважав, що за ними більша сила нїж за Дорошенком; за ним були Запорожцї, а на лївобережі полки: полтавський, миргородський і лубенський; останнїй не що давно пристав був до царя, але знов перейшов до Суховієнка. Більш завсе бадьорила Суховієнка певність в тому, що значна сила правобережцїв покине Дорошенка і пристане до него, бо за приятелюваннє Дорошенка з Турками починали ся вже поміж козаків нарікання. Правобережцї гомонїли: „Як же се так: Дорошенко без призволу усего війска добиваєть ся собі пановання, виправляє собі вічного гетьмановання, тим самим він повертає Україну на підданство до царя бусурманського. Як же з того не болїти серцю у всякого, хто родив ся християнином!“ Тодї саме, як Суховієнко йшов на Дорошенка, сей сподївав ся від султана через післанця клейнотів: булаву, бунчук і хоругов; але післанцеви не можна було зручно швидко прибути; він зупинив ся у Цекунівцї по той бік Днїстра. З Дорошенком були