Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 47 —

полки черкаський, чигиринський, канївський і білоцерківський, а інчі правобережні полки: уманський, кальницький, паволоцький і корсунський пристали до Суховієнка і вимагали, щоб замісць Дорошенка знов вибрати гетьмана вольними голосами, вважаючи Дорошенка за відметчика. Мусив Суховієнко послухати ся маси козаків і рушив до Уманя,[1] щоб там скликати раду. На отсїй радї козаки приневолили Суховієнка відректи ся від гетьмановання, бо й він, так само як і Дорошенко став гетьманом не по правдї. Суховієнко положив булаву, сподїваючись, мабуть, знов добути її. Був на отсїй радї і Юрий Хмельниченко, що він тодї вже розстриг ся з ченцїв. Не відомо, чи пильнував він тут, щоб єго знов вернули на гетьманство, чи тілько допевняв ся, возвороту батьківських маєтностий і скарбів, як про се повідає одна звістка. Але не єму і не Суховієнкови рада доручила гетьманську булаву, а уманському полковникови Михайлу Ханенкови. Ханенко заприсяг ся „за вольности стояти і оплакану Україну, скілько Бог поможе, обороняти.“

16 липня новий гетьман Ханенко, писав до Многогрішного і до переяславського полковника Думитрашка-Райча, щоб дали єму запомоги проти Дорошенка.

У Дорошенка було ще стілько козацького війска, що він не мав на думцї піддавати ся уманській радї. Тай на лївім боцї Днїпра справа єго стояла ще не погано. З свого таборища біля річки Росави Дорошенко рушив до Канева: як переправляв ся він через ріку Рось,[2] біля села Кононки, на него напала орда татарська і мусив він пять тижднїв просидїти в облозї аж докіль ті турецькі післанцї, що йшли до него від султана і зупинили ся за Днїстром, не звелїли ордї іменем султана, не займати Дорошенка. Тодї Дорошенко рушив до Уманя, вмовляючи козаків корити ся єму. Коли він дійшов до Уманя, прибув туди і післанець турецький Канаджи-Баша: він доручив Дорошенкови клейноти, що прислав султан: булаву, бунчук і шаблю досипану коштовними самоцьвітами. В султановому унїверзалї стояло: „Господь звелїв

  1. Нинї повітове місто в Київщинї.
  2. Правобережна дотока Днїпрова.