шов до місточка Чернух.[1] Людність зустріла єго тут з хлїбом-сіллю. Піддали ся єму місточка Городище[1] і Курянка.[1] Демян рушив далї на Лохвицю.[2] Не доходячи пять верстов до Лохвицї, зустрів Дорошенкових ватажків Корицького, Гоголя і Гамалїю: з миргородськими, лубенськими і полтавськими полчанами і з трома тисячми Татар білогородських. Розпочали бій. Гору взяв Демян і гораздливо дійшов до Ромен. Роменцї піддали ся. На думцї у гетьмана було йти далї і брати непокірливі для царя міста; але війску єго бракувало достатків; та й країна була вельми спустошена. Козаки ремствували. Многогрішний мусив їх розпустити. Товариш Ромодановського прибув вже тодї, як козаки були розпущені; одначе Корицький і Гоголь, довідавшись, що прибуло царське війско, вернули ся за Днїпер.
Одначе до повного торжества Демяну Многогрішному було ще далеко: хоч єму й поталанило взяти кілька невеличких міст, але в лубенському і переяславському полках велика більшість міст і місточок завзято стояли за Дорошенка і між ними сотенні міста Пирятин і Золотоноша[3] не вважали на усовіщування Многогрішного і Думитрашки-Райча. Були у Демяна і потайні вороги: сумський[4] полковник Герасим Кондратів був оден з них. Демян жалїв ся, що сей полковник сам хоче стати гетьманом і риє під єго Демяна, листуючись з ворожими до гетьмана полковниками. Не вельми покладали ся Українцї і на прихильність Москви до Многогрішного. Дорошенко, почувши, що Демян сподїваєть ся на московську силу, мовив: „Ну, се плоха надїя! Москалї люди непевні; сегоднї заберуть Ромен, потім Миргород; далї Полтаву;[5] тодї Демяна їм не треба буде і вони єго зсадять з гетьманства.
Дорошенко хоч і воював проти Многогрішного, одначе і листував ся з ним. Дорошенкові зносини з Туреччиною і присяга на підданство турецькому султанови скрізь вже стали
