татарські солтани і мурзи не геть-то бояли ся падішаха і швидко погодили ся з Ханенком.
Небавом Ханенко з Татарами знов показав ся на Українї. З ним був і Юрко Хмельниченко. У Дорошенка, опріч козаків, були ще Татари білогородської орди, що вирядив до него баша силїстрийський. Вороги зустріли ся біля Стеблева.[1] В бою Дорошенкова сторона не встояла і заперла ся у Стеблеві. Тодї ратувати єго несподївано з'явив ся Сїрко, невтомимий і непримирений ворог Кримцїв. Сїрко прибув з сьвіжою ордою білгородською; прогнав зпід Стеблева Ханенківцїв і визволив Дорошенка. І потім Сїрко з Дорошенком стежили ворогів своїх аж до Уманя. Ханенко і Суховієнко встигли утїкти на Сїч; а Хмельниченка полонили білгородські Татари і, яко бранця, випровадили до Царгороду; тут салтан звелїв закинути єго в едікул (семибашенний острог).
Добувши Умань, Дорошенко розстановив вартувати тут Татар, а сам повернув до Канева, давши своєму війску два тижднї спочину і оповістивши, що має на думцї з козаками і ордою білгородською рушити на лївий берег Днїпра.
Одначе сам він туди не пішов, а вирядив 500 козаків і з тисячу Татар, наказавши ще прямувати на Ромен,[2] запомагати Гамалїї і Манжосу. Перегодом з наказним гетьманом Корицьким, Дорошенко вирядив туди нове війско, при котрому були Петрів брат Андрій, полковники Гоголь і Богун; здаєть ся, се був син знаменитого Богуна, скараного на горло біля Глухова. Вони встигли взяти гору над тим війском, що вирядив проти них Демян. Многогрішний, боячись, щоб не напала на него більша сила Дорошенківцїв, прохав царя, щоб звелїв боярину Ромодановському дати єму запомогу, але не дочекав він її. Нарікаючи на московських воєвод, що вони такі воловоди, мусив Демян йти проти ворога з власними силами. Він скликав усї полки, що корили ся єму: нїжинський, прилуцький, чернигівський, стародубський і переяславський, та ще під проводом Мурашки, полк найманцїв і з ними прий-
