Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 52 —

і сьвітских людий України, щоб вирядили до них нараду виборних, обібравши про те людий певних, таких, щоб до чужих не горнули ся. А до гетьмана Дорошенка вислано такий лист: „Хоча й кружає чутка, буцїм то гетьман Дорошенко, не будучи певен в ласцї і любови християнських державцїв, хилить ся під оборону чужовірну, одначе такій чутцї ми віри не ймемо і гадаємо, що не знайдеть ся такого нечестивого християнина, щоб душу свою, визволену Христовою кровю, продавав доброхіть ворогам сьвятого хреста. Великий державець, єго королївське величество і Річ посполита корони польскої і великого князївства литовського вибачають усїм козакам по обох боках Днїпра їх провинности, аби козаки, по оповістцї короля польского і царя московського, або одного кого з них, принявши вдячно отсю ласку, відцурали ся ворогів сьвятого хреста, жадної ради з ними не держали і не посьміли-б більш з ними єднати ся, а вирядили-б до короля своїх післанцїв і через них запевнили в своїй слухняности.“ Отсей зазив, справдї таки скомпонований невиразно і збивчиво, завдав гетьманови Многогрішному великого смутку. Побачившись з архиєпископом Лазарем, гетьман казав: „Обібрали мене на гетьмана в царській вітчинї, а тепер через єго вітчину переходять унїверзали без мого відому; та ще й усїм козакам вказують стежку до короля. А нам яка стежка може бути до короля на рівнї з правобережними козаками?! Ми доброхіть вибрали собі державцем царя православного. Коли чим прогрішимо перед Богом і перед ним, так він же нас і вибачить. Що-ж? Хиба цар віддасть нас Полякам? Еге! але у нас з ними многолїтна війна була! ми їх прогнали з України, з доброї нашої волї пристали до царя московського і волимо жити при наших вольностях і вмирати за царя. Ти, сьвятителю! запевняв, що цар обороняти ме нас від ворогів, а як нас обороняють? Татарська орда почала руіну справляти по нашій землї, а ми цїле лїто не допросимо ся у царя запомоги! а тепер він же нас королю віддає.“

Про отсю бесїду Лазар писав в Москву 30 листопада і додав, що дїйсне проїзжі люди розповсюджували зазив до духовних і сьвітських людий і задля того народ злякав ся, що цар відступає лївобережну Україну Польщі. Справу виясувала гетьманови тілько царська грамота, писана 27 грудня.