Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 53 —

В грамотї було написано, що хоч в польских містах, призначених Дорошенкови, не було згадано про гетьмана Демяна, так се єдине через те, що він, Демян, з усїм війском запорожським служить цареви вірно, жадних зносин з бусурманами не провадить і розводити єго нї з ким; а що було писано про заступників до короля, так те личить до правобережної України. Післанцеви Лазаря Барановича, ігуменови Шаркевичу, при самому царю було вичитано, що з ласки Божої нїхто не спроможеть ся лївобережну Україну зпід царської руки вирвати і в тому нехай він, гетьман, буде певен.

Цар наказав гетьманови Многогрішному, щоб подав відомість про ті страти, які заподїяно через Дорошенка лївобережній Українї і повідомити, які міста в полках лубенському, миргородському і в полтавському стоять ще за Дорошенка? Гетьман відповів, що не стане людської снаги списати усе те, що попалено і зрахувати усїх людий полонених під Дорошенків час у неволю бусурменську; страти вийшло-б на кілько мілїонів. А під рукою Дорошенка р. 1670 були ще міста: 1. лубенського полку: Лубни, Пирятин, Сенча, Лохвиця, Яблонів, Лукомля і Ярошин; а перейшли з того полку під руку царя: Городище, Курянка, Чернуха, Глинськ, Ромен і Сьміла. 2. З полку полтавського були під Дорошенком: Полтава, Зїньків, Лютинка, Ковалївка, Бурки, Баранівка, Шишак, Яреськи, Богачка, Білоцерківка, Балаклїйка, Опошня, Решетилівка, Санжарів старий і новий, Каменка, Переволочна і Кобеляки. 3. З полку миргородського: Гадяч, Рашівка, Комишна, Сорочинцї, Уцтивиця, Миргород і Хорол; та опріч того міста, що стоять на лївому березї Днїпра, але приписані до правобережних полків — до чигиринського: Остапє, Голтва, Мончелїйка, Омельник, Потоки, Калебарда, Кременчуг, Чигирин, Дуброва і Єреміївка; до черкаського: Ірклїїв, Кропивна, Золотоноша, Домонтів і Пещана а до канївського: Бубнів і Богушева Слобідка.

Звідсїль знати, що гетьманська власть Многогрішного не обіймала цїлої лївобережної України; тай там, де єму корили ся, власть єго не була такою міцною, щоб держати народ в слухняности. В сїчнї р. 1670 піддячий Михайло Савин, їхавши з Новгорода Сїверського до Батурина, бачив, що народ, покидавши домівки і добро, утїкав. „Ми пропали“, казали одні,