„цар захожуєть ся віддати нас польскому королю; коли се станеть ся, ми бити мемось з Поляками“. „Е, нї! гукали інші, чим дальше від лиха, тим лїпше“. Скрізь гомонїли люди, що коли не сегодня, то завтра Поляки заберуть Київ і розійдуть ся по цїлому краю. Єпископ Лазар Баранович писав в Москву: „Усї православні гірко плачуть і боять ся Поляків, зглянь ся, царю! Але усї благочестиві великі князї київські, починаючи з рівноапостольного Володимира були твоїми предками. Не попусти, щоб сьвятий Київ перейшов на поталу до іновірних“.
В краях, де гетьманував Демян Многогрішний, панувало безладдє. На великдень року 1670 зібрали ся полковники в Батурин, два полковники чомусь не приїхало. Гетьман дорікав їм, що мало він спостерегає у них прихильности до себе. Він мовив до них: „Дійшла до мене чутка, що по всїх містах козаки мало люблять мене; коли се правда, так нехай вони просять царя, щоб обібрати кого іншого гетьманом. Я зложу війскові клейноти тому, кого виберете, а доки я гетьманувати му, доти, що сили є, гамувати му своєвольників, на тому я заприсягав. Я не такий зрадник як той Бруховецький, що немов той Юда Христа продав, так він зрадив царю. Я поклав ся вмерти за царя і нехай така слава буде про мене“. Тодї Думитрашко-Райч вдарив кулаком об стіл і крикнув: „Та годї нам вже таких гетьманів вибирати, щоб через них лила ся кров християнська. Знаймо собі тілько царя, а своєвольників будемо гамувати.“
Усї прирадили не йти нї на які обіцянки ворогів, завзято стояти проти кожного ворога і у всему слухати ся гетьмана. Все отсе одначе було не щирим і на другий день 19 квітня оден з гетьманських челядників мовив до московського піддячого, що приїздив тодї гонцем: „Заодно з гетьманом вірно служать цареви полковник переяславський, та стародубський Петро Рославченко, а останнїй на двоє сюди й туди. Полчане полтавські і миргородські все ще не тямили, до кого їм приставати: на оден бік приманювали їх Дорошенкові унїверзали, а на другий унїверзали Многогрішного. Козаки сїх полків раз по раз зносили ся з козаками інших полків і скрізь розповсюджували дух баламуцтва; не менше впливали на народ і Запорожцї, що скрізь вештали ся та всїх наущували, нїкому не корити ся“.
