Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 56 —

Їх післанцї на сьвятій євангелиї і хрестї заприсягали в Батуринї в церкві сьв. Миколая на вірність цареви. Гетьман повідомив про се царя з початку р. 1670 через єнерального осаулу Гвинтівку.

На веснї лївобережні міста одно по одному приставали до Многогрішного і вже в половинї квітня він повідомляв царя, що трохи не все лївобереже заприсягло цареви і прохав казати єму, де бути гетьманській резиденциї: чи в Гадячі, як була вона за Бруховецького, чи в Батуринї, де нинї був гетьман? Разом прохав він вирядити до него московських стрільцїв, щоб раз у раз перебували коло него, оберегаючи особу гетьмана, бо інакше не можна єму бути безпечним через баламутства і несталість Українцїв. 2 мая прийшла цареви відповідь, що гетьман може жити, де єму більш по вподобі, але було-б зручнїйше, коли-б він жив в Батуринї. З того часу сталого резиденциєю гетьманів зробив ся Батурин і так воно було до часу Мазепиної зради. Стрільцїв московських теж прислали до него, під проводом Колупанова; але з умовою, щоб гетьман давав кошти на прожиток їх. Ото з того часу й пішло за звичай виряжати до гетьмана московських стрільцїв, що становили коло него прибічну сторожу. Се було на руку московській полїциї; бо начальники стрільцїв заразом доглядали і над життєм і поведеннєм гетьманів.

Під кінець мая Федір Жученко, не що давно обібраний на полковника полтавського, в тій же церкві в Батуринї заприсяг ся за свій полк на вірність царю московському.

Одначе-ж, не вважаючи на такий успіх, мусив гетьман Многогрішний стерегти ся і явних і потайних ворогів. Не давав Многогрішному спокою Ханенко, бо перебуваючи на Сїчі, він іменував ся гетьманом війська запорожського, посилав в Москву свого гонця запорожця Степана Обиду запевнити, що він вимовив у хана кримського, яко спільника запорожцїв, обіцянку бути готовим воювати проти ворогів царя. Сего післанця в Москві повитали з ласкою. Ханенкові звістки походили на правду; бо і царський гонець Порсуков, посиланий в Туреччину, повідомляв, що цар кримський Аділь-Гирей, звістив турецького султана, що він готов положити згоду з царем московським і визволити Шереметєва з інчими московськими бранцями, що були в Криму; нехай тільки цар зобо-