Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/68

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 58 —

а стратив Романовський своє добро під ту смутну годину, коли Українцї, збаламучені зрадником Бруховецьким, скоїли усобицю, били і проганяли московських воєвод і ратних людий. Цар Олексїй Михайлович прохав патриярху, щоб зняв з гетьмана Демяна оте неблагословеннє, необачно положене, тай наперед нї на кого з царських підданків по самим тілько наговорам не накладував клятьби.

Тим часом в Польщі усобиця вгамувала ся. Сойм, на котрий і Дорошенко посилав своїх заступників, замісць короля Яна Казимира, що відрік ся від трону, обібрав на короля Михайла Вишневецького, сина відомого Яреми. Ханенко піклув ся, як би й собі зблизити ся з Польщею, сподіваючись там собі досягти підмогу проти Дорошенка. Між Польщею а Московщиною стояла тодї згода і здавало ся що між обома державами все більше міцнїють прихильні відносини. Таким чином Ханенко, обпираючись одночасне і на Москву і на Польщу, сподївав ся, побороти Дорошенка. Спостерегаючи єго думки, Дорошенко бачив, що до якогось часу не спроможеть ся він посварити Польщу з Московщиною; тим-то, доки що, не треба сварити ся Польщею. З Туреччиною він не порвав відносин і вирядив до турецького султана післанцями: Білогруда і Портянку; через них він знов заявляв, що бажає пристати під руку турецького монархи; але-ж тодї саме він і в Польщу вирядив післанцїв: Петрановського і Тарасенка, щоб звести до згоди з Польщею війско запорожське. Коронний гетьман Собєський відповів Дорошенкови, що комісия, споруджена про сю річ, виїде до Острогу, так от і гетьман Дорошенко нехай виряжає туди післанцїв. Дорошенко до тої комісиї післав ґенерального писаря Вуєховича і колишнього ґенерального суддю Гапоновича. Післанцї, напучені Дорошенком, першим дїлом повинні були вимагати, щоб Поляки дали козакам „Застанову“, що козацькі посли будуть безпечні.

Гетьман Собєський промовив до Дорошенкових післанцїв: „Ви зсилаєтесь із царем московським, із султаном турецьким і з ханом кримським і не берете від них заставників; чому-ж отсе ви не ймете віри свому власному королю“.

Але Дорошенко вимагав таки заставників, умисне на те, щоб проволоводити час. Він вимагав, щоб заставниками були гнїзненський архиєпископ і інші значнїйші особи. Поляки на