Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 67 —

Нащокина, Івана Чаадаєва та думних дяків Башмакова і Самойлова.

Не пощастило Дорошенкови звести на мирову Україну з Польщею. Більше, нїж перше, став він брати ся, щоб знайти в Туреччинї оборону задля України. Але-ж по єго думцї се була межа останньої неминучости; він добре тямив настрій православного народу та й сам був чоловіком православної віри. І тепер, як і перше, він готов був дати перевагу власти одновірного царя московського перед усяким іншим державцем, але-ж з такими лишень умовами, які, по єго думцї, давали єго народови найбільше користи і поваги; до того-ж він бажав підбити царя, виступити війною за цїлу Україну, як за своє споконвічне добро. Тодї переїздив через Волощину і Україну з Македониї архиєпископ грецький Манасій. Дорошенко повитав єго з відповідною шанобою, частував єго і увесь архиєрейський причт, а лишившись на самотї з архиєпископом, він став перед образом Спасителя і Бого-матери і промовив: „От коли Ти, сьвятителю, будеш у Москві, так повідай царю, що ми раді-б служити єму, та він нас не приймає і каже нам бути під Поляками. Наша церква Божа і наш народ православний терплять від Поляків утиски і гнобительство; отсе і примусило було нас пристати на якийсь час до царя агарянського. Коли Поляки докучати муть нам, ми встанемо проти них головами з нашими жінками і дїтьми, з'єднаємось з Турками та з Татарами, а польских утисків жадним чином не спроможемось дальше терпіти; нема нам від польского короля ласки, не заступаєть ся він за нас. Усї ми тільки того і бажаємо, щоб нехай би цар ради єдиної сьвятої церкви східної показав нам свою ласку, взяв нас під свою руку, тримав нас ласкаво та обороняв від наших ворогів. А коли він сего не хоче, так нехай би помирив нас з Поляками, щоб Поляки не робили нам утисків, а жили з нами відповідно підгаєцькій умові. Тамтими роками хоч я й ходив з Татарами за Днїпро, одначе-ж я не давав козакам і Татарам бити ся з царськими ратними людьми: коли кого полонили, так воєвод і ратних людий я відпустив в Москву, а полковників і гетьмана Многогрішного проти царя я не підмовляв і не підмовляю.