нути в острог; нїжинський полковник Гвинтівка, великий приятель гетьмана, не пішов на обід до воєводи Ржевського і сказав: „Як вже нам з вами хлїб-сіль вести, коли ви проти нас лукавнуєте; он цар, замісць Демяна, хоче зробити гетьманом Солонину і попереміняти старшину. А як вернув ся з Москви Ігнат Кальницький і розказав, як шанували в Москві Солонину, так гетьман звелїв випустити Якова зпід арешту. Стародубського полковника Рославченка гетьман засадив в тюрму, в Батуринї нїхто не знає й за що, а полковником в Стародубі зробив Шумейку і нїхто не відважить ся спитати у него про се. З Дорошенком зносить ся раз-у-раз потайно, на бенкетах пє за єго здоровє та ще й мене примусив пити. І каже: „Добре-б було, коли-б цар звелїв приняти Дорошенка під свою руку: Дорошенко-б гетьманував на тім боцї, а я на сїм; була-б у нас згода і жили-б ми тихо.“ Писав до него Дорошенко, нїби він перед Різдвом чув би то від польско післанця, що цар погодив ся вже з королем і віддав єму Київ. На те Демян говорив: „Коли се правда, так ми покинемо своїх жінок, дїтий і всї підемо до Поляків, а Києва і печерського манастиря не віддамо. Підданими короля нам не можна бути нїколи.“ Раз-у-раз він пяний і коли він так і далї поводити меть ся, так я сподїваю ся всякого лиха. Ключі міські в мене, а коли хто приїде до міста, так гетьман посилає до мене по них.“
Скоро такі звістки дійшли до Москви, з „Малороссійского приказа“ 28 лютого 1680 р. післали до гетьмана царську грамоту, в котрій стояло: „Ти, гетьмане, Демяне Ігнатовичу! через якихсь там зрадників непевен єси, буцїм то по нашому приказу велено київському полковнику Солонинї бути гетьманом; отже такого приказу від нас не було і ми без волї війска запорожського і без війскової ради нїкого гетьманом не зробимо, навіть і тодї, коли ти помреш, а не то що за життя Твого. Ви, гетьман і все війско, небезпечні через те, що стрілецький голова Нейолов написав до нас, буцїм ти, гетьмане, став на тім, яким був, все отсе простає якийсь брехун; вам базїкають, нїби то ми хочемо польскому королю поступити ся Києвом, а сего зовсїм і на думцї у нас нема.“ Далї в грамотї було написано, що Солонина задержав ся в Москві через пораду бояр з польскими післанцями.
