Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/89

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 79 —

садять своїх людий в Гомель і тодї не буде проїзду нї до Києва, нї до Остра, нї до Нїжина, нї до Чернигіва. Гомель тепер покинули люди і повиходили на слободу; нехай би цар звелїв забрати Гомель і вернути туди отих людий, так вони не пускати муть до нас Поляків. Тепер у Гомелї людий чи буде з сотню та й вони раз-у-раз просять, щоб цар укупі з Гомелем взяв їх під свою руку.“

Перебувши кілька день в Батуринї Танєєв розбалакав ся якось з Григориєм Неєловим, що був тодї начальником московських стрільцїв, які перебували стало при особі гетьмана, і довідав ся від него про гетьмана Демяна ось такі речи:

— „Вельми він заметушив ся, прочувши, буцїм то цар хоче єго зсадити, а натомісць гетьманом посадити Солонину. Там якось приїхав до него з Нїжина протопопа; гетьман почав балакати з ним про Солонину, а протопопа єму на те й каже: „Не йміте віри отаким поголоскам; цар тебе шанує і не зсадить.“ Се не подобало ся гетьманови і він мовив до протопопа: „Ти заодно з Москалями торгуєш мною“. Слово по слові дійшло у них до того, що гетьман вилаяв протопопа і похваляв ся відтяти єму голову шаблею в сьвітлицї. Протопоп розповів менї отсе нишком в церкві, а підходити до него при гетьманї не велїв, щоб не скоїло ся чого лихого. Коли гетьман тверезий, так у него тодї усе йде розважно, а як напєть ся — так біда! і приступу тодї до него нема! Уся старшина і погляду єго боїть ся, не сьміє говорити з ним про справи, безмірно він жорстокий. Як прочув, нїби цар хоче зробити гетьманом Солонину, так без міри пив і довго лютував; мене до себе не кликав і не говорив зі мною; а з старшиною — аби тілько що не по єго — зараз за шаблю! Думитрашка-Райчу покарбував шаблею у себе в сьвітлицї і той поранений і тепер лежить недужий; суддю Івана Домонтовича пяний бив по щоках і стосував колїнами, і хотїв порубати єго шаблею та вже я відняв у него шаблю і не дав рубати; він мене за те лаяв і назвав Москалем. Брата Констянтина Солонини — Якова, наказного київського полковника, звелїв привезти до себе в Батурин і закованого посадив під арешт; жінку Констянтина Солонини теж звелїв привезти в Батурин. Сказати єму, що козелецькі козаки базїкають, що цар хоче гетьманом зробити Солонину; гетьман звелїв тих козаків знайти і заки-