Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/92

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 82 —

єму нашого Києва, і наших міст, і нашого війска запорожського не треба, так нехай він позабирає від нас своїх воєвод і ратних людий, а ми собі й іншого царя знайдемо. Бруховецький довго терпів московську неправду та більше терпіти не стало сили і хоч головою полїг, а на своєму поставив. Отже і я бачу ваші кривди і звелїв у Чернигові велике місто відгородити від малого, а що з того вийде, про те Бог знає. Мабуть пристиг час, щоб ми пошукали собі іншого царя, тільки-ж не во віки короля польского. Він би то який радий був, коли-б ми захотїли перейти під єго руку; ба! він то й тепер уже підмовляє нас до себе і поступаєть ся нам з своїх королївських земель по Слуцк, по Березу річку з усїма містами, землями, аби тілько ми не займали єго королївських, сенаторських і шляхотських маєтностий. Але ми не ймемо Полякам віри нї в чому та й народ наш не захоче йти під польску руку, усї до останньої дитини головами поляжуть, а не підуть під польску руку. Знаємо ми і про те, що Поляки вимовили собі у Москви або 30.000 війска, або кошту на таке-ж війско, щоб втихомирити Дорошенка; знаємо, що московські бояри прирадили дати їм гроший на 30 тисячів війска. Воно й перше по андрусівській умові переслано вже з Москви в Польщу скількось тисячів гроший. I не сказати, як то хитро та розумно чинять Поляки: продають те, чого у їх нема і чого до віку не буде. А ми — козаки не продані і не куплені. Коли Поляки набравши в Москві гроший, підуть на Дорошенка, щоб потім забрати собі Київ з українськими містами, так ми з'єднаємось з війском турецьким та татарським і підемо на Поляків; хоч всї головами поляжемо, а Києва і українських міст Полякам не дамо. Ми не будемо дожидатись, доки Поляки зберуть ся з силами, а зараз після Великодня рушимо на польскі землї з великим війском. Міста одно за одним до нас приставати муть, бо там скрізь багацько людий православних. Стояти ме проти нас хіба тільки Камянець Подільский та й то не на довгий час. Нїже єдиного Поляка у нас не буде, зістануть ся самі тілько люди благочестивої віри та й ті будуть під рукою турецького султана. Тепер уже інші часи настають: що минуло, того не буде. А коли з польскою державою що заподїєть ся, то вже-ж і кому іншому так воно не минеть ся“.