Така сьмілива річ, промовлена в вічи московському післанцеви, по звичаям того часу була вже приводом стерегти ся зради. В ту годину гетьман показав усю свою вдачу. Він говорив теж саме, що говорив колись Киселеви Богдан Хмельницький. Але він показав своєю промовою більше за Хмельницького відваги, прямоти і хоробрости. Після сеї сьміливої промови Танєєв розмовляв з гетьманом про інші речи, між іншим мовив, що цар через Солонину перешле до гетьмана список з тої умови, яку зроблять московські бояри з польскими післанцями.
Гетьман на те мовив: „Жадним вашим спискам ми не ймемо віру: чого наші очи не бачили, а уши не чули, тому ми й не віримо. Багацько до нас писаного присилають з Москви, тілько папером та ласкавими словами влещують нас, а щирого нїчого нема. З польскими післанцями там собі толкують ся, а межі не проводять, тимчасом Поляки повагом захопляють наші землї: найбільше капостить нам полковник Пиво: біля Києва все спустошив, людий мордує, а царський воєвода Козловський нїчого єму не робить і горопашних людий не обороняє.
Зняли річ про Гомель. Гетьман казав:
— „Не можна менї не принята Гомельцїв, війско запорожське нїкого від себе не проганяє; коли й інші міста приставати муть до нас, ми не будемо цурати ся їх. Прийшов час, щоб я жив власною головою“.
— „На те, що ти, гетьмане, писав про Дорошенка, про Запорожцїв, небавом привезе до тебе царську відповідь стрілецький голова Михайло Колупаїв“, — сказав післанець московський.
— „Знаю я, знаю, — мовив гетьман, — чого приїде той Колупаїв. Нехай собі здоров їде!“
Танєєв почав запевняти, що Колупаїв приїде не про яку там потайну мету, але гетьман перебив єго та й мовив:
— „Усї ви навчили ся у Поляків їх лукавим звичаєм! От — і ти, Олександро! коли ще раз приїдеш до мене з якою неправдою, так опиниш ся в Криму.“
Побачив ся Танєєв з Неєловим. Неєлов сказав єму: „Гетьман зробив ся зовсїм не тим, яким був; певне, що він поєднав ся з Дорошенком: і до мене, і до моїх сотників, і до
