І все ото на те, щоб відвернути Україну від царя. Потім покликав він нас, старшину, і каже нам: „От пише до мене цар та вже й не в перше, щоб усю старшину післав я у Москву. А він з Москви хоче вас запроторити на Сібір.“ Ми одначе не поняли віри гетьманови, бо добре тямили, що такого царського приказу нїколи не було, а се все вигадки самого гетьмана. Отже й тепер, як приїде в Лубни або в Сосницю,[1] скличе там усю старшину, духовенство, вичитає їм вигадки Степана Гречаного, настрашить їх Сібіром та й говорити ме:
— „От, бачите, яка Москва зрадлива! Чого вам доброго з неї сподївати ся?“
Думитрашко-Райча додав:
— „Мене самого раз покликав гетьман у ночі, повів у сьвітлицю і звелїв поклясти ся на образї Спаса, що я буду з ним заодно, і повбивати царських ратних людий, які є в Батуринї і по інших містах. Але-ж я такої присяги не вважаю за присягу, бо я присягав не з доброї волї і не по правдї, а боячись смерти. Як колись я кляв ся, так і тепер готов вмирати для великого царя, хоч би гетьман звелїв мене на шматки порубати, а ви, Олександро і Семене, наші слова спишіть собі та й подайте їх до Артамона Матвієва, нехай він над нами і над усею українською землею покаже свою ласку, мудро заступить ся за нас, щоб цар не попустив свою вітчину на руіну злолукавому вовкови, а щоб прислав до Путивля добірних кінних людий чотири чи пять сотень до обозного і до всїх нас тай убезпечив нас своєю грамотою. Скоро ті ратні люди прийдуть до Путивля, нехай би до нас царську грамоту нишечком принесли, а до Неєлова нехай буде указ, щоб нас не видавав. Тодї ми з Неєловим дамо звістку ратним людям, щоб вони з Путивля сюди швидше йшли. З Путивля до Батурина на конях за одну ніч можна поспіти. А ми тимчасом вовка звяжемо, віддамо єго Неєлову та з ратними людьми і вирядимо єго до Путивля, а потім спишемо єго провинности і самі повеземо єго в Москву до царя. А заким се все станеть ся, нехай би цар звелїв післанцїв геть-
- ↑ Сосниця повітове місто в Чернигівщинї.
