Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/97

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 87 —

манських — ніжинського протопопу Семена, осаулу Грибовича, Миклашевського і батуринського сотника Ярему придержати в Москві. Інакше-ж, коли їх відпустять з Москви ще до твого, Олександро, приїзду, так у гетьмана лихо прискорить ся. Усе лихо коїть ся з отих єго післанцїв та ще з привідцїв усего — з нїжинського полковника Гвинтівки. У Демяна велика надїя на сего Гвинтівку, а протопопа Семен Адамович великий баламут, де треба що провідать, туди гетьман єго посилає. Ото-ж він, вернувшись до гетьмана, щоб підхлїбити єго, почне єму вигадувати таке, чого й не бувало.“

Обозний Забіла мовив:

— „Статтї глухівські складав я, а там прописано, щоб духовних післанцями не виряжати, а найпаче протопопу Семена Адамовича. Гетьман посилав ще максаківського ігумена Ширкевича до Варшави і до Вильна — та не знаємо про що“.

— „Ми не безпечні ще й про те, — промовив, ще хтось інший, що коли гетьман виїде з Батурина, такі скоїть ся велике лихо і поллєть ся кров. У нас тільки й надїї, що на митрополїту призренського, що живе в Батуринї. Він затримає гетьмана, нїби-то для гоїння, гетьман лишить ся тут, а тимчасом настигнуть ратні люди. Нас, старшини, гетьман не послухаєть ся та він з нами мало про що й розмовляє. Без міри став він до нас жорсткий, не дасть слова вимовити, зараз лаєть ся або бєть ся шаблею. Скрізь по полках понадавав своїх зятїв, братів та приятелїв“.

Обозний Петро Забіла розмовляв потім з Танєєвим на самотї і говорив уже так, як не відважив ся говорити при товаришах. Він вихваляв сам себе, казав, що він певний приятель Москві і давав таку пораду, яка по єго думцї повинна була припасти Москві до смаку. Він казав:

— „Відколи Богдан Хмельницький пристав під руку царя московського, з того часу я почав вірно служити і служу цареви і за мою правду Бог зберіг, що я ще й досї живу. Усе лихо з гетьманів, а не з старшини. Але Господь Бог за їх зраду не потерпів, всї вони оден по одному пропадають. Шкода тілько, що й невинних людий за собою гублять. Коли й від сего зрадника Господь Бог відступив ся і віддасть єго в наші руки, так нехай би цар звелїв, щоб за гетьмана в нас був хто з царських бояр, тодї в нас добре буде, а доки геть-