шенкові листи з тобою пошлю до царя, а Дорошенкової жінки силоміць посилати не можна. Як що я її силоміць виряджу, єго мати та брати, що лишають ся по українських містах, тай жінка по дорозї, почнуть скаржитись Українцям, і кружити муть поміж народом чутки, що я Петрову жінку силоміць послав до Москви, що Петра укупі з нею заслали на Сібір. І легковірні Українцї, що переїхали з того боку на сей, прочувши такі слова, почнуть сумнїватись та думати, що я і других багато також до Москви зашлю, а їх відтіль на Сібір запроторють.
— Дозволь, — сказав Юдин, — менї перебалакати з Петровою матїрю і з братами, щоб пустили Петрову жінку.
Гетьман дав дозвіл. Юдин, побачивши ся з матїрю та братами Дорошенковими, прийшов до гетьмана з Андрієм Дорошенком і сказав:
— Мати каже: ми царському наказу не супротивні, коли дозволить гетьман Самійлович.
— Чи справдї так? — спитав гетьман Андрія Дорошенка при старшинї: війсковім писарі, суддї і бунчужнім.
— Дай нам, пане гетьмане, термін два тижнї, щоб я зібрав, які єсть, потреби мого брата і до него послав, а для інших потреб треба послати до Чигирина, сказав тодї Андрій Дорошенко.
— Чекати меш, — сказав гетьман Юдинови, — поки налагодить ся Дорошенкова жінка, а я тодї виряджу її з тобою охоче.
Дорошенкові кревні поїхали до Сосницї. Юдин їздив до Києва за своїми справами і повернув мая 17. до Батурина. Приїхали Грицько та Андрій Дорошенки, але без Петрової жінки. Війсковий бунчужний Леонтій Полуботок прибув до Юдина з Андрієм Дорошенком і сказав: „Андрій просить, щоб не виряджати Дорошенкової жінки, а чому се, нехай він сам тобі скаже“.
Андрій Дорошенко казав: „Писав до мене брат Петро з козаком Левченком, щоб я присилав до него єго жінку, як що вона зрекла ся своїх поганих вчинків, і живе, як обіцяла тодї, коли він її взяв до себе з чернечої одежі. А як що за нею єсть які небудь погані вчинки, то щоб я відписав єму про се. Гетьманови я вже казав і тобі також оповіщаю ось що: мій
