З того часу цїлий місяць тяглась безустанна війна. Турки копали окопи оден за другим, все близче й близче наближаючись до окопів, що оточували мури і вали, а тим часом безперестанно палили з гармат, що стояли на земляних валах, у місто. Гармашам-обложенцям, що палили на ворогів, як каже самовидець, бракувало тями та досьвіду, але за те обложенцї зручно гасили водою і вохкими ликами і шкурами пожежу, що розпочинала ся від кинених у за́мок бомб. До обложенцїв по трохи прибувало сили: у верхнїй замок війшов ахтирський полк 1.200 чоловіка, а у нижнїй серденяцький полк. Війско з Самійловичем та Ромодановським на чолї, перехопившись через Днїпро липня 12 біля Бужина[1] при селї Шабельниках, зустріло висланий візірем віддїл турецького війска. З третьої години дня (8 годин) зрана до вечера тяглась баталїя: на останку Москалї з Самійловичем відбили напад ворогів. Потім цїлий тиждень що дня знимали ся баталїї з Турками, що наступали зпід Чигирина, але, як доносив Самійлович, „вороги не відібрали утїхи“. Вони навіть не змогли не допустити Ромодановського, мати зносини з обложенцями у Чигиринї. Ромодановський, виконуючи царський наказ, все дожидав князя Черкаського з Калмиками і не рушав далї, як не благали з Чигирина, щоб війско поспішало на визвіл міста. 26-ого дня гетьман Самійлович відібрав „прелестний“ лист Хмельницького, на якого не відповів і відіслав єго до „Малоросийського приказу“.[2]
- ↑ Село на Днїпрі, Чигиринського повіту (Київщ.).
- ↑ Лист до гетьмана Самійловича і до всеї старшини такий: „Відомо вам, яким способом Україна за батьків наших стала під обороною перше найяснїйшої Порти Оттоманської, нїж царської московської величности. Знати, що Божим доглядом було стільки притичини на віру нашу і наш нарід український, що, пробуваючи під Поляками у великих утисках, шукали оборони найяснїйшого хана Іслам-Гирея, а потім щасливо царствувавшим наслїдним владикам підданьство, що батьки наші міцно підтверджали, про що досить буде, бо ще не вийшло з памяти милостий ваших. Потім міцно то ствердив пан Дорошенко самому найяснїйшому султанови величности, яко самим милостям вашим краще то відомо. Потреба було менї задля загальної нужди і останнїм здоровлям упавшу нашу Україну заложити. Як і нинї тим закінчаємо і радїємо з ласки найяснїйшого візіря, яко і найяснїйшої ханскої величности, которі особами своїми пресьвітлими тут пробувають, про цїлість всїх яко дїдич, а не наємник єсьм з тої землї. Звольте милости ваші умилити ся самі над собою
