Через день, липня 28, прибув, на останку, довго жданий князь Каспулат Муцалович, але привів Калмиків зовсїм не стільки, скільки чекали. Їх було тільки яких небудь 4 тисячі. Самійлович та Ромодановський другого-ж дня вирядили їх, і окрім того перший охочих козаків, а Ромодановський — рейтарів та „копейщиків“ всего — тисяч коло 20. У слїд за ними і все війско рушило з Бужинського степу до Чигирина.
Що день то Чигиринцям ставало все гірше та гірше, і з липня 27 трудно вже було пересилати до Ромодановського безупинні благання, скоріше поспішати на визвіл. Канонада турецька все дужчала. А до того така велика спека, що козакам не сила була гасити пожежи. До ворогів прибули нові потуги і харчі з Капланом-башею. Турки стали робити підкопи. Липця 29 був перший вибух, 30-го другий і третїй з таким страшенним грюком, у нижньому замку подумали, що у верхньому вже не лишило ся нїкого живого. В серединї одного окопу прорвало на 12—15 сяжнїв; одначе Ґордон заздалегідь наказав поробити в окопі дїрки і печери, щоб порох, вибухнувши, вільно злучав ся з повітрям. Турки кинули ся у прорив. Обложенцї відбили ворогів, що наважили ся ввірватись крізь прорив, і як-не-як засипали єго. Тут 68 вбито і 97 поранено. Серпня 1-го на очах обложенцїв, частина війска з Капланом-башою рушили на Самійловича та Ромодановського. Ті, що лишили ся, безупинно палили у місто, навіть ще дужче, нїж у перші днї.[1]
- ↑ Першого дня облоги кидали що дня кілька гарматних куль і бомб, а серпня 8-го число перших дійшло до 1008, останнїх-же до 387. Далї потім в ночи Татари, що стояли на другому боцї річки Тясьмина, потай дали звістку козакам, що боярин та гетьман вже недалеко від них і що хвилини треба їм чекати бажаного визволу.
і над останньою пагубою нашою, а не піддавати ся у велику руїну, і відступити ся від росийского, а до нас привернутись, зберегаючи цїлість свою як голуби: побачите милости ваші куппо і війско Запорожське ласку вельможних царів і нашу також. Але до часу звольте піклувати милости ваші про себе, а не потім, коли вже наступлять великі сили. Не збільшуючи листу свого по радї і високому розсудку милостий ваших то предая, бажаю незабаром нам бачитись з собою у любови і поцїлувати ся, і без різанини під одним царем найяснїйшою і непобіжденнїйшою султанською величностю турським лишити ся. Про те сказавши, відповіди від милостий ваших бажаємо і нас самих і славу християнську милостям вашим доручаємо. Дано у Бердичівцї вашим милостям усїм жичливий Георг Гедеон Венжик Хмельницький, князь України.“
