Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/136

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 124 —

зав у Москві гетьманський посланець Мазепа, — з Ромодановським людий було багато, а у баталїях їх було замало: тільки салдатські полки та стрілецькі полки, та й стрільцїв було небагато. Решта — усї ховали ся у обозї на возах; від рейтарів, городянської шляхти та „дїтий боярських“ тільки оден галас! Гетьман не раз посилав по них, а вони не йшли, і гетьман мусїв був виряджати у баталїю усї свої козацькі полки, а сам лишив ся з своїм двором та драґонами, які завсїди пробували невідступно біля него“. З царського війска раз-у-раз юрбами тїкали ріжні люди, так що коли війско прибуло до Чигирина, то єго лишало ся ледве половина того, що була спочатку походу. Тому-ж то Ромодановському не остало ся більш нїчого, як втїкати.

Так от другого дня по зруйнованню Чигирина, серпня 12, боярин та гетьман, кожен з своїм війском, від Чигирина рушили назад до Днїпра. Кожен вів своє війско квадровою лавою, оточивши єго валками возів, немов-би то шанцями. Усї кінні йшли пішки; тільки сам Ромодановський та гетьман їхали верхи, Турки та Татаре з ріжних боків нападали на них, але даремне.

На нічлягу на них не нападали. Серпня 13 вранцївійско рушило далї, і на переходї через болотисті місця їх турбували вороги, але теж, як і учора, без успіху. О півднї війско досягло давного свого становища коло Бужина і отаборило ся у своїх давних окопах. Вони почали виряжати вози до самого Днїпра, маючи на метї розпочати переправу, але тут Турки, через недогляд війска, захопили покинуті окопи, і почали палити. Се примусило їх, кинути переправу і відбивати ся від ворогів, аж поки не заставили їх відступити. Того-ж таки самого дня Калмики, щоб не запомагати Москалям, подались на другий бік Днїпра, а потім рушили у свої степи, але по дорозї „накоїли не мало лиха українським людям“. Другого дня після того гетьманови доставлено було листа від кримського хана. Прозиваючи Самійловича Іваном Поповичем, гетьманом заднїпрянським, Мурад запевняв в своїй щирости до козавів і вмовляв зректи ся Москви, але при сему давав слово не силувати єго до підданьства турецькому падішахови.

Такий-же лист відібрала від хана і вся старшина. Сї листи не зробили жадного вражіння, і на них не послано відпо-