Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/142

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 130 —

те сподївав ся він прихильности до себе від Українцїв лївобічних і казав: „про мене досить яких там двох-трьох тисячів; я зайшовши від Днїпра, в Києві на Подолї серед міста стану“. І справдї довголїтне лихолїттє в країнї так закрутило голови людям, що навіть Юрасько міг бути страшним на де-який час, найпаче, коли за ним стояла грізна сила турецька. Куницький подає звістку, що з Черкасів і лївобережної України йшли заклики до Юраська.

На такі запрошування Хмельниченко послав з Немирова 27 грудня унїверзал до лївобережників і кликав всїх і старшину, і простих людий, коритись єму, коли хотять уникнути руїни. У слїд за тим Яненченко з двома кримськими мурзами, що були присланї од хана, перейшов коло Стойок Днїпро і минувши місточка, що належали до переяславського полку, взяв на Остер і Козелець. Нарабувавши здобичі і забравши бранцїв, повертали Татари, але на дорозї, коло села Глибокого, переяславський полковник Лисенко розгромив їх загін і відбив ясир. Яненченко пійшов на Корсунь. Се був попереднїй наказ на лївобереже. Яненченків батько, Павло Яненко, шуряк Дорошенків, що проживав у Сосницї, не тільки не пристав до сина, але й вирік єму догану за єго вчинки. Невідомо, правда, чи він се зробив на свою руку, чи з волї гетьмана, що розіслав по всїй країнї, якою заряджував, окружник і в нему запевнив „не няти віри влесливим зазивам розстриги, що зломав християнський закон, перекази церкви і догоджає бусурменам, хоча сї мають єго за нїщо і гидують ним“.

На донос Самійловича московський уряд, сподїваючись нападу Хмельниченка з єго спільниками, післав до Переяслава ратних людий під командою стольника Неплюєва, а князям Козловському у Путивлї і Урусову у Києві наказав бути на резерві вкупі з другими деякими войовниками, Косогову-ж у Сумах — вкупі з слобідськими полковниками сумським та ахтирським. Гетьман долучив до війска Неплюєва кілька сотень виборних козаків з полків нїжинського, лубенського, прилуцького і київського і звелїв їм стати залогою по містах: Ірклїєві, Кропивній і Золотоноші, що понад Днїпром: зноситись наказано було їм з переяславським полковником, якому доручено головне орудуваннє обороною краю, що становив єго