Сїрко сказав тумам, що коли вони хочуть, то нехай вертають ся до Криму. Богато покористувалось з такого дозволу, доводячи, що в Криму вони мають свої осїлости, а на Українї в їх нїчого нема. Сїрко відпустив їх, а сам вийшов на могилу і довго дивив ся у слїд їм, аж поки не зникли з очий. Потім, збігши з могили, покликав своїх козаків і погнав ся за тумами. Догнавши, велїв всїх повбивати і, похоронивши їх тїла, звернув ся перед всїм товариством з такою промовою до побитих: „Простїть, браття, нам за смерть свою і спіть собі тут до страшного суду Божого; бо лучче вам нагло вмерти, а нїж жити бусурменами і плодитись на наші молодецькі голови і на свою довічню погибіль нехрещеними“. Вернувшись на Сїчу, Сїрко, козацьким звичаєм, подуванив здобич — силу товару і овець — і відпустив на волю бранцїв-християн чоловіків і жінок, яких було чоловіка тисячи з півтори. Се були, здаєть ся, остатня славетна подїя знаменитого лицаря запорожського.
Як Хмельниченка було виперто з України лївобережної, Самійловичь, з волї московського уряду і погодившись з старшиною, намірив ся знищити правобережні місточка на Українї і решту мешканцїв перевести звідтіль на лївий берег. В сїй думцї давно вже кохав ся московський уряд, ще до другого походу Чигиринського, але тепер неминуче потрібно було перевести її: невеличкий гурток мешканцїв, які лишили ся на правому березї, через своє безсиллє корили ся Хмельниченкови; опріч того, туди поривались і ті, що недавно вийшли звідтіль, а вони вже перетягали за собою навіть корінних тубольцїв лївобережа. Таким чином правобережна Україна знов могла залюднитись, а вона була під Турком: таке прийшле правобереже зовсїм не в руки було московському урядови. Він не міг згодитись на залюдненнє, бо тодїб у Хмельниченка були підданцї; з їх би він гуртував війско собі і посилав єго турбувати лївобереже. Гетьман вирядив свого сина Семена, як наказного гетьмана з сотнями полків переяславського і київського і компанійцями. Воєвода переяславський Неплюєв дав ще їм на придачу царських ратних людий. 24. Лютого підступили вони до Ржищева, де сидїв тодї посланний від Яненченка наказний полковник корсунський Трущенко з двома татарськими мурзами. Як тільки почав наближатись Семен Самійлович з козаками, Татари притьмом вийшли з Ржищева; ко-
