Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/147

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 135 —

заки Самійловича кинули ся на вздогін їм, багатьох забили, а 6 забрали у полон: бранцї показували, що в Ржищеві лишило ся ще Татарів з мурзами до трицятка; на масницї Трушенко підпоїв їх, і похміллє не дало їм втїкти з міста; з Трушенком було до 80 козаків деренківських, корсунських і драбівських. Семен Самійлович послав до Трушенка в замок лист і умовляв єго піддатись. Але Трушенко закомизив ся. Тодї Самійлович, порадившись з полковниками і полковою старшиною вступив у місто, звелїв збудувати тури, навести гармати і палити в замок. Деревяна огорожа замка зараз же подала ся, козацькі гармати зробили пробоїну у трьох баштах, коли-ж вал був дуже високий, а фоса глибока, то ввірватись до замчища було трудно. Тодї Самійлович намірив ся держати місто у облозї, хочаб її тягти прийшлось навіть довго. Піднеслі тури і ядра сягали до середини замчища. Обложникам бракувало води, її замінили снїгом, але скоро й снїг потанув ввесь від огню; тодї почали пити замісць води буряковий квас, але й єго не надовго і не на багатьох вистарчилоб. Отже обложенцї послали сказати, що вони піддають ся. Тодї 25. лютого, козаки вступили до замку, забрали у полон Татар і козаків, що стояли за Хмельниченка, спалили до того замок і місто, а всїх мешканцїв перевели до Переяславу і Воронкова; бранцїв відіслано до Березанї і Баришівки. Трушенка самого віддано на волю гетьмана.

Повернувши до Переяслава, Семен Самійлович прилучив до свого війска, що складалось перше з трьох тисячів, ще три з нїжинського полку і три тисячі з лубеньского, прилуцького і охочекомонного полків з їх полковниками і марця 2-го рушив в похід на Канїв.

Канїв піддав ся без бою. Тодї Семен з козаками пішов на Корець, але не дорогою, а манівцем; думка була така, що зненацька напасти на ворога. Яненченко тільки що провів запусти і не було єму часу навіть протверезитись. В корсунському замку, що був добре оборонений, було в него кілька десятків Татар і стільки-ж козаків з Жаботина та ще стрільцїв з „Лисяських лїсів“[1]. Яненченко прочувши про те, що

  1. Мабуть се Українцї, що кохали ся в полюваннї.