було взято Ржищів, чванив ся, що з Корсунем того не станеть ся. Але ледві 3-го марця винирнув, простуючи на місто, перший полк козацького війска. Татари притьмом кинули ся на втїкача по дорозї на обезлюднїлу Лисянку. Під рукою у Яненченка був невеличкий гуртець і він, попаливши всї, які були по́близу від замка будівлї, почав з ним обстрелювати козаків, що наближали ся до замчища. Як смерклось, то козаки Самійловича підійшли усїм табором.
Зараз же сюди прибігло двоє з підручників Яненченка і вони сказали, що Яненченко намірив ся в ночи втїкти з Корсуня, побачивши, що на него прийшла така сила війска. По такій звістцї зараз вирядили вартових, щоб загородити дорогу Яненченкови. Але опівночі він і ще кілька товаришів вийшли потайним ходом з Корсуня, перебрав ся через вали а там полем, — тільки єго й видно було. Вартові, що сторожили за ним, не могли догнати бігцїв; останнї втїкли на добрих конях. Решта Корсунцїв зараз, як розвиднїлось, повинили ся; з Татар, що лишили ся у замку, багато побили, а вельможнїйших видали. Самійлович наказав усїм Корсунцям притьмом перебиратись з родинами, забераючи увесь статок, за Днїпро. Чотири гармати залїзнї, які знайшли у Курсунї, віддав київському полкови, а саме місто спалив до тла.
4. марця, зранку Самійлович рушив на Деренківець[1] і Староборє[2] вниз понад Росю. Ще у дорозї заздалегідь приходили до него, витаючи хлїбом-сіллю, мешканцї сих місточок, винили ся і приводили повязаних Татарів. Всїм їм Самійлович наказав родинами переводитись на лївий бік Днїпра, з усїма своїми добрами, а самі міста спалити. Тим часом гадяцький полковник з козаками та Косагів з ратними людьми трохи низче перейшли Днїпро і підступили до Жаботина. Зловивши якогось Жаботинця, вони післали єго усовіщувати городян, щоб ті покорили ся цареви і не допускали ся до проливу крови. Але Жаботинцї, замісць того, щоб покорити ся, почали палити з гармат на переднїх, що підступали до міста, двох поранили, а одного забили. Але як наспіло усе війско, то запал Жабо-
