мене, конешне, всїх приневолять до римської віри і „благочестіє“ зовсїм зникне і в королївстві і в князвїстві Литовськім, бо король на тому став, щоб віру благочестиву в Коронї і в Литві викорінити.
Після сеї розмови з єпископом, „думний дяк“ знов балакав з гетьманом про туж таки річ. Самійлович казав: „Під ярмом турецьким єсть багато народів таки нашої православної віри: Волохи, Молдавани, Сербяни, Болгари, Словени, Греки — у них єсть славні манастирі і багато церков. Тепер під турецьким султаном вони від папського реґіменту ховають ся, свою віру заховують, папістів стережуть ся і одним тільки іменем росийських державцїв утїшають ся, чаючи від них коли небудь для себе відради. А колиб королю польскому та цїсареви у війнї пощастило і війско їх вступило в турецькі землї і розійшлось по них, то тим християнам сталиб у життї і вірі чинити утиски і повертати в унїю тамошні сьвятинї і чи то війною чи умовами, а вже довели до того, щоб підвисшити свій римський костел, і наше православіє принизити. Сталась би через те православним народам неутулима жалість! Після сего коли й приставати до їх спілки, то хіба з такою умовою, щоб, коли пощастить у війнї, ті православні народи оставлено було у їх православній вірі по східному обряду. Великим державцям союз з Поляками тільки за тим і може бути потрібним, щоб заховати і множити сьвяту віру та розширити околицю нашої держави по Днїстер і по Случ. Тільки в тому то й сила, що хочаб і примусити Поляків, щоб вони до спілки з ними заприсягли, так на їх присягу покладати ся не можно, за тим, що, як я казав уже, у них папа та ксьондзи усяку присягу знимають.
З початку 1685 року гетьман вирядив у Москву післанцем Кочубея з інструкциєю, у якій просторо описано було лукаві вчинки Поляків і викладалось бажання Українцїв: потроху відбирати у Поляків давну власність українську і оступати ся за православну віру, що терпить по польских землях утиски та зневагу, і оставити у владї війска запорожського села по сей бік Сожи, що з давних давен були власностю війска запорожського і нещодавно „заїхані“ сином гетьманським, стародубським полковником Семеном Самійловичем. Сю полосу землї просилось власне для того, щоб там оселити тих,
