так се тільки перехвалки, дїйсне у них оден тільки спільник цїсар, та й єго вони скоро зрадять екремо замиривши з бусурменами. А курфірст бранденбурський та инчі князї нїмецької імпериї можуть подати хіба невелику запомогу війсковою силою, бо її у них не багато; а що до папи та короля іспанського і веницийської речи посполитої, так вони хоч і добудуть на війну гроший, то не багато. Польский король і тепер уже безсилий, і коли московська держава пристане до спілки з ним, то польский король може залишити справу, не довівши її до кінця, і помирити ся з Турками; тодї прийдеть ся нашим великим державцям самим вести війну! А вже що за солодка війна з Турками: он після чигиринської баталїї трохи що не цїлий рік жахав ся я у снї та причував ся менї страшений грім! Нї, нам лїпше, помирившись з бусурменами, держати ся з ними у добрій згодї: султан турецький уже відає, що Поляки та цїсар підманюють нас до спілки з ними, а ми не йдемо; за се султан так цїнить правду нашу і не піде на нас війною. А з польским королем Турки нїколи не складуть ся війною проти нас, бо Туркам добре відомі несталість та лукавство польске.
А коли „дяк“ хтїв зворушити почуттє гетьмана ідеєю сьвященної війни за християнську віру, так гетьман сказав: „Пресьвятий і великий замір за церкву Божу воювати. Тільки виконати се тепер трудно: правда, що церква грецька у Турків у великій тіснотї, та щож робити: те счинилось по волї божій. Але-ж і в короля польского православна віра в загонї і розорі: побалакай з єпископом луцьким, що до нас приїхав. Нехай він розкаже тобі, що там у Поляків дїєть ся!“
Єпископ луцький Ґедеон, князь Четвертинський прибув ще 1683 року на лївобережну Україну і оселив ся в Крупецькому монастирі коло Батурина. Українцїв поїхав до него і почув від него таку річ: — Я переїхав у державу великих державцїв, утїкаючи від великого утиску. Неволили мене прийняти римську віру. Від'їзжаючи в похід на війну, король і королева покликали мене до себе і сказали: Як повернемось з війни і застанемо тебе, що ти не учиниш ся в римській вірі, або не приймеш унїї, то зашлють тебе в Мальборк, на довічне засланнє“. Я злякавсь і втїк: хочу зістати ся в царській державі і життє своє скінчити в благочестиї. Нинї без
