менко-Сагайдачний, тяг до польскої сторони і підчас приїзду на Сїч Парадовського, боячись Палїя, утїк в Камінний-Затон, і сидючи там, прислав до польских післанцїв, на Сїч, риби і харчів, а потім, послухавшись направ польского короля, післав до донських козаків заклик, щоб подали Полякам запомогу проти Турків. Одначе кошовий від гетьмана з сим таїв ся; він прислав грамоту королївську, запевняв, що запорожцї не підуть на польскі улещування, і запитував гетьмана, як єму тут поводити ся. Білоцерківський комендант післав від себе до полковників війска запорожського лист, закликав їх ради старої слави козацької служити своєму родовому державцеви, королю польскому і помагати єму у війнї проти невіри. Поляки хвалились, що на їх заклики йдуть до них купи утїкачів, скрізь оголошали, що вся Україна не задоволена з московської влади і скоро знов пристане до Польщі. Одначе козаки, що прийшли після заклику білоцерківського коменданта, теж небавом повтїкали від него як і ті, що прийшли були до Могиленка. Поляки, певно гнались за втїкачами, Самійлович проти польских оголошень видав унїверсал, у якому він радив Українцям, не няти віри споконвічним ворогам своїм Полякам, а в Москву писав, що у польского короля єсть лукава думка, помирившись з Турками і Татарами, йти воювати московське царство, щоб відбити все те, що відійшло по умові Андрусівській.
Під конець жовтня 1684 року приїхав в Батурин „думний дяк“ Українцїв, радити ся з гетьманом про спілку з Поляками та західними державами християнськими проти мусульман. Не вважаючи на усї доводи Самійловича, уряд московський все таки вагав ся коло польских закликів і вирядив свого найлучшого тодїшнього дипльомату до гетьмана, умовити єго на спілку з Поляками. Українцев звертав увагу гетьмана на те, що тепер саме найлїпша година з'єднати ся усїм християнам проти ворогів хреста Христового, що Поляки в спільцї з західними християнськими державами і що єсть велика надїя подужати бусурменів. Гетьман, як і перше, стояв на одному, що Полякам за їх звичайне лукавство не можно няти віри нї в чому. „Вони, казав він, хоч і заприсятнуть, а проте зрадять, а папа та ксьондзи знимуть з них присягу, по їх вірі се можно. І тепер, хоч вони й балакають про свою спілку,
