не чотири тисячі з лївобережних утїкачів. Незадоволені піднялись проти Могиленка, лаяли єго, навіть „таскали за шию“ і, на останку повтїкали від него. З Могиленком зосталось всего тільки 200 чоловіка. Одна частина з тих, що відступились від него втїкла з Палїєм на Сїчу, а друга, де були і донські козаки, подалась до Трахтемирова. Полуботок дозволив їм перейти на лївий берег, часть їх порозпускав до дому, а другу 400 кінних і 200 піших — розстановив постоєм, а гетьман звелїв зареєструвати їх до охотного полку.
Палїй тодї межи козаками придбав такої слави, що як прибув з своєю ватагою в Сїч, то запорожцї хотїли були відібрати єго на кошового і не зробили свого тільки через єго вік молодий, але все таки поважали і слухали єго. В червцї 1684 року, коли саме Палїй був на Сїчі, король польский послав туди пана Парадовського і пана Монтковського підмовляти запорожцїв, щоб допомогли Полякам у війнї проти Турків і Татар. Сї післанцї привезли запорожцям від короля в дарі 1000 червінцїв. То була уже не перша засилка від короля до сїчовиків: ще перше король присилав у Сїч Гната Макуху: (що колись був полковником у Ханенка) з війсковими клейнотами від королївського імени, і багато запорожцїв послухало тодї польских підговорів, алеж опісля, як пішли на королївську службу, зазнали їх вартість. Тепер, вдруге, вже не так то легко було спокусити запорожцїв, а до того вони були під впливом Палїя, що, яко справжнїй козак старого закалу, ненавидїв усїх Поляків взагалї. Як став Парадовський читати на Сїчовій радї королївську грамоту, у якій обіцялись козакам усякі пільги, і виявлялась надїя, що на ту зиму король проживати ме за Дунаєм, а на весну пішле війско з гарматами на Очаків, то запорожцї підняли грамоту на глум і говорили: „Ось як, нїчого ще не піймали, а вже усїм правите. Не бачили від нас згоди, а вже й накази нам даєте!“ Вони не відповідали на королївську грамоту, а Палїй, чоловік в поводженню незвичайний, так росердивсь, що, кажуть, навіть вдарив по лицї Парадовського і кричав: „Отже тобі за те, що приїхав до нас з лядьським обманом, а не з правдою!“ Але не всї запорожцї однодумно відкаснулись від польского заклику: були й такі, що виявляли нахильність, служити Полякам проти невіри, та й сам тодїшнїй кошовий Грицько Яре-
