шлись люди, що спочували і сприяли народному переселенню. Таким був переяславський полковник Войца-Сербин, а до него пристали і инчі однодумцї; але гетьман заздалегідь спостеріг їх заміри, арештував їх в Києві і відіслав у Сївск. Тодї таки Самійлович мав післати за Днїпро ватагу і захопити Куницьку в Богуславі. Але ею небезпечність для себе Куницька завчасу спостерегла і втїкла у Немирів.
Українцї, спокушені польскими закликами, швидко стали незадоволені урядом Куницького: не встигли вони прийти в Немирів, а вже задумували утїкати від Куницького народ. Кільком з таких не дали втїкти, і Куницький звелїв їх повісити, а ті, що минули такої кари, самі не тямили, що їм робити: і до Куницького вони бояли-б іти винити ся, та й назад, на лївобереже вертати ся страшно їх жахала кара від Самійловича. Народ се був своєвільний. От і стали вони по лїсах збирати ватаги і грабувати грецьких купцїв, що їздили із Туреччини в Польщу і Московську державу. Доставалось тодї і новим утїкачам, що слїдком за передшими, йшли на службу до Куницького.
В груднї 1683 року Куницький з підручними козаками рушив походом на Татар в Буджак (Басарабію), але саме на Різдво в селї Троянові єго розбив до ноги ханський син; сам він ледві спас ся від полону, але потім єго вбили козаки. Замісць єго козаки обібрали Андрія Могиленка, родом з лївобережної України. Тодї Самійлович доручив Леонтиєви Полуботку, якого він настановив правити переяславським полком, щоб той перекликав назад утїкачів, що позбирались коло правобережного гетьмана. Полуботок вирядив на правий бік справного козака Хведора Яковенка та брата єго Дмитра: вони повинні були вговорити козаків, щоб вертались до дому, і коли буде можна підмовити до сего-ж таки і самого Могиленка, обіцяючи усїм царське прощеннє та ласку. Післанцї, прибувши до Немирова, прикинулись зразу однодумцями Войцї Сербина, зійшлись з козаками і навіть присусїдились до самого Могиленка, з яким вони були й перше знайомі. Вони пробули в Немирові пять тижнїв, самого Могиленка не змогли підмовити, зате встигли вплинути на него підручних, що були не задоволені з малої королївської плати. Яковенки підмовили полковників Палїя, Дрібязгу і Кришталя, а з ними було мало
