принадилось пільгами та родючостю правобережного краю і не стали втїкати туди, задовольняючись владою турецькою більш, нїж московською.
Від року 1683 в правобережному краю стались важні переміни. В війнї, що знову розпочалась між Польщею та Туреччиною, Полякам тепер більш поталанило, нїж в перші роки. Вони підбили кілька подільских міст, між ними і Немирів, польский король з власної волї Степана Куницького постановив на гетьмана над козаками, що вважали себе за підлеглих Речи Посполитій; а тим часом польскі посольства в Москві не переставали нахиляти московський уряд до спілки проти Туреччини а Самійлович і українська старшива зусеї сили пильнувала відмовити уряд московський від такої спілки: вони радили, не вірити Полякам і не рушати недавно постановленої згоди з Турками. Як побачили Поляки, що трудно втягти Москву у війну, так щоб збільшити свою війскову силу, стали заманювати до себе лївобережних козаків. Вони закликали їх до переходу на правий бік під реґімент Куницького, що був настановлений на головного осадчого з польского боку на всю Україну. У него були обличники: вони потайно їздили на лївий бік Днїпра і підбивали людий на переселеннє; багато знайшлось незадоволених урядом Самійловича, найпаче з приводу заведения оранд - горільчаної, дехтярної і тютюнної, особливо першої, і се підбивало вірити польским спокусам. І от не тільки по землях гетьманського реґіменту, а і по слободських полках заворушились люди і відтіль стали втїкати до Куницького і їх вабили обіцяні переселенцям пільги. Гетьман звелїв розставити понад Днїпранським берегом варти; головні осередки сих варт були в городках: Пісчанім і Золотоноші. Велено було ловити утїкачів, а тим, що сталиб сперечати ся, загрожували смертю. Але, пробираючи дикими степами, утїкачі викручувались із біди. І от, в опустїлій правобережній Українї стали виникати подекуди оселї. Так з'явились селитьби в Мошнах, Рокитнї, Богуславі і по инших місцях. У відбудованому нашвидку Богуславі оселилась жінка Куницького, молодиця жвава і сьмілива. Вона приймала утїкачів і спроваджувала їх в Немирів, до чоловіка. Навіть поміж старшиною гетьманського реґіменту най-
