Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/176

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 164 —

на[1]; про ту правобережну Україну, що була осередком володїння Дорошенкового, бояри доконувались: щоб край сей віддано було у царське володїннє, але королївські посли уперлись, і вже хтїли були од'їзжати із Москви, одначе одумались і знову розпочали переговори з боярами; вони пропонували замирити, а порішили се питаннє зоставити королю, а до того спірним землям постановили пустувати, городків та місточок не осажувати і старих не лагодити, а коли-б потім по сїй статтї не було згоди, то відкласти розсуд її на долї, але з такою умовою, щоб вона нї в якому разї не була приводом порвати довічну згоду між Росиєю та Польщею.

Певно, Українцї не могли задоволити ся таким кінцем многолїтної боротьби кровавої за волю свого рідного краю. Вістку про те, що з послами польскими на останку постановлено мирні умови з Поляками, привіз до Самійловича той таки самий Леонтий Неплюєв. Сумно було гетьманови, слухаючи царську грамоту; він не втерпів, щоб не висловити того, що було у него на душі. „Ось побачите, — сказав він, — не кожен з ваших московських чинів буде вам дякувати за те, що не встояли проти польских хитрощів і через намову польску хочете розірвати згоду з Туреччиною та Кримом і розпочати з бусурменами війну!“ Сьміливіш висловлював ся гетьман по від'їздї Неплюєва серед своєї старшини: „Купила Москва собі лиха за свої гроші, що дала Полякам. Ось побачите, що вони в тій згодї з Поляками знайдуть собі, і що проти хана вдїють. Жалїли малої „дачі“ Татарам давати, будуть більшу казну їм давати, скільки Татари захотять!“

Так говорив гетьман, не розміркувавши того, що ті, що єго речи слухали, їх нишком записували, щоб потім скористувати ся з них на шкоду єму. Він не дав наказу правити молебнї по церквах з приводу згоди. А тимчасом в листах своїх, що посилав до „Приказу“ гетьман мусїв, стиснувши серце, виявляти радість, що на останку скінчилась довголїтня боротьба, а проти „зловредного чудовища“ межи християнськими державцями утворилась спілка. Як болїли серця Українцїв,

  1. Ржищів, Трахтемирів, Канїв, Мошни, Сокольня, Черкаси, Боровица, Бужин, Воронкова, Крилів, Чигирин.