то зосталось непорішеним питаннє про споконвічний край їх рідний, показує лист Самійловича до польского короля 31 мая; в листї свому гетьман за війско запорожське виявляє охоту в задуманій війнї робити усе так, як звелить єму уряд, але при свому передає, що війско запорожське дуже болїє за втрату давного свого достоянія, правобережної України, і просять вернути Українцям сей опустїлий край. Виряжаючи до короля з сим листом Гречаного, гетьман при старшинї казав: „Не так воно станеть ся, як Москва в мирних своїх умовах з Поляками постановила. Учинимо так, як нам треба!“ Такий же лист, як і до короля, писав Самійлович в серпнї і до білоцерківського коменданта, підкреслюючи те, то край правобережний дістав ся Москві не від Поляків, а від Турків, останнїми часами єго зовсїм відвойовано від Юраська Хмельницького Семеном Самійловичем, гетьманським синам покійним і з'єднано з рештою українського краю. „Ви, — писав він до коменданта: — закликаєте війско запорожське до війни з невірою, але яка охота нам битись з бусурменами, коли бачимо над собою таке безправє, коли у нас відібрано споконвічну власність нашу, правий бік Днїпра? Гетьман остерегав коменданта, щоб не посилав від себе нїкого у спірну правобережну Україну, бо гетьман наказав вже людям свого реґіменту наглядати, щоб нїхто чужий не намагав ся повернути сей край у свою власність.
Сї заходи не то що оставлені без уваги, але польский король ще й дописав московському урядови про єго вихвалку Самійловича. З Москви, через окольничого Неплюєва, був посланий Самійловичу докір за єго „противенство“. Наляканий сим, гетьман зараз же послав просити опрощення, і в жовтнї 1686 року мав єго через лист Ґолїцина; він запевняв гетьмана, що ласка державцїв до него зменшена не буде.
Отак Поляки, після згоди з московським царством, на половину взяли в своє володїннє правобережну Україну, зруйновану і опустошену, взяли і з якоюсь кумедною умовою, обовязковою для обох сторін: не заводити там осель. Бажаннє українського народу знову заселити сей край виявилось зараз же, як ми бачили; але перші заміри не вдались, і сторона довго ще зоставалась пустою, а ще довше видно було в нїй слїди доби руїни, пережитої краєм. Цїкаві риси становища
