Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/187

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 175 —

ква і на нас уважала! не легковажила-б вона нас за те, що ми волимо додержати приязни з Кримцями. Полуботок хоч і був прихильником гетьмана, але про єго розмову проговорив ся тим, що покористувались з неї на шкоду гетьманови.

Одначе Самійлович — вірний своїм обовязкам — справив царську волю і розіслав до полковників унїверсали, щоб лаштували ся до війни. А до Москви він писав, що коли вже воювати не минуче, так треба вирядити яко мога більш війска і вирядити єго рано на веснї. Опісля вороги гетьманові перекручували єго отсю пораду і казали що він таку пораду давав умисне на те, щоб в сподїваній війнї не було вдачи. Таке обвиновачуваннє було невірним, і злобливим. Кілька разів і перше ще Москва питала у него поради і він кожен раз відповідав те саме, що проти Кримцїв треба рушати зразу величезною силою; тодї можливо буде скінчити війну за оден похід. Виступати-ж рано на веснї треба на те, щоб можна було користувати ся з цїлого лїта.

Якийсь час у гетьмана манячила надїя: — а чейже в Москві схаменуть ся; покинуть спілку з Поляками і не розпічнуть війни з Кримом та з Туреччиною. Москва вельми мляво лаштувала ся до війни, нїби вона чогось ще сподївала ся. Царгородський патриярха Денис присилав до Москви усовіщування, не рвати згоди з бусурменами, бо з того християни більш за бусурменів зазнають шкоди; Турки тодї зачнуть мстити ся над християнами, які у них під кормигою. Хан кримський теж писав до Москви, що воювати нї защо і прохав жити з Кримом у згодї, королю польскому не запомагати, а спорудити з'їзд послів і уладнати непорозуміннє. Стольник Алмазов привіз до гетьмана ханів, лист і питав ся: де-б ото справити той з'їзд? Самійлович порадив у Камяному-Затонї, куди виряжено Косагова і додав, що добре-б було рушити й війско, що-б налякати Кримцїв. З сего знати нам гетьманову щирість; війна була єму прикра, але коли вже стали на тому, щоб воювати, так гетьман бажав поки ратуватись з неї хочби на те, щоб зміцнити згоду з Кримом на умовах більш користних задля Московської держави. „Не послухала таки мене дурна Москва, погодила ся з Поляками! одначе підходить час, що зачнуть мене прохати, аби я став за посередника і звів на мирову Крим з Москвою. Тількиж я вже знати му,