а останнє срібними та золотими речами і дорогими тканинами. Хабаря, як казав потім Мазепа, він дав Ґолїцину не з доброї волї, а більш того, що з примусу: неволив до того Леонтій Неплює: і сей взяв 2000 червінцїв і на 2000 руб. ріжних речий. Все отсе взято було з конфіскованого тодї добра гетьмана Самійловича. От з отсих звісток добре знати, що хабарі, які давав Мазепа Ґолїцину, мали вплив на справу зсаджування Самійловича з уряду гетьманського.
В доносї старшини переказали Ґолїцину подробицї, як гетьман виявляв неприхильність до спілки Москви з Польщею, проти Турків і Татар. Властиво се й без того було відомо уряду московському, бо гетьман і сам не таїв своїх думок. Потім доносчики розповідали, що і під теперішнїй похід гетьман спротивляв ся успіху війска московського: винуватили єго за те, що він радив виступати в похід з великим війском і невідмінно рано на веснї. Винувачено єго за те, що не зробив нїяких заходів, щоб потушити степову пожежу, та, мабуть сам і скоїв її. Винувачено гетьмана, що він би то потайно звелїв попалити мости на Самарі, коли саме війску московському, вертаючись назад, треба було переправити ся через сю річку. Непевність доносу була очевидною: у гетьмана не було снаги і пристроїв потушити пожежу, що обхопила степ на протязї кількох сотень верстов. Палити мости на Самарі — не було користи нї про яку мету. На останку, коли гетьман посилав підпалювати, так вже-ж годило ся найменувати і підпалячів. Опріч того в доносї винувачено гетьмана за гороїжливе поводженнє єго з старшиною, з полковниками і з духовними і сьвітськими людьми значними; винувачено єго за єго зажерливість, самовольство, неприязність до уряду московського і до Москалїв і в потайних замірах повернути Україну на державу самостійну. Останнє — виводили доносчики — чудно якось з того, що гетьман не схотїв одружити свою доню нї з ким нї з Українцїв, нї з Москалїв, а покликав жениха для неї зза кордону — князя Юрія Четвертинського. Укупі з гетьманом доносчики винуватили і синів єго за такіж вади їх, які були і в батька їх. Знати, що донос писали на швидку і неуважно. Напр. досї між инчою розповідали, що раз якось, на обідї у єнерального обозного Борковського, де були і полковники московські, козацький полковник Гамалїя — почавши змагати
