про здачу; вони привели з собою і заступників. Визір дав знати про се султанови і одержав дозвіл єго величества приняти Каменець на капітуляцию.
Умовляли ся не довго: Поляки стратили притомність і згоджувались на все, чого тілько не вимагав визір. Умова була складена і того-ж таки дня її написали ось на яких услівях:
1) Усе війско польске, що було в Каменцї, виступить звідтіль зі зброєю та забере з собою свої семї й своє майно без жадної перепони з турецького боку, фортецу-ж Поляки лишать Туркам.
2) Укупі з війском мають право виступити з міста й мешканцї й усї, хто не прибув у місто те-ж з семями та майном, і Турки не то, що не перешкожати муть робити се, але й додадуть ще й провідників туди, куди вони забажають.
3) Тим мешканцям міста Каменця та волостий, що належать до него, які-б побажали лишити ся на місцях, Турки не робити муть жадної зневаги, нї семям їх, нї майну. Таке-ж саме надаєть ся й шляхтї і духовенству з додатком ще, що особі їх стану, коли зістануть ся на місцї, то вони визволені будуть від постою.
4) Усї християне, якої-б віри не були, чи то латинської, чи грецької, чи вірменської вільні по своїй волї визнавати ту віру; їм залишають декілько церков для відправи „їх порожних та забобонних обрядів, а їх сьвященикам та прислужникам не чинити муть нїяких утисків.“ Післанцї випрохали собі декільки копій з сеї умови на латинській мові.
Того-ж дня, як складала ся ота умова, вже на заходї сонця в Каменцї загоріло ся 120 барил пороху, як кажуть з причини майора Генїнґа, що порядкував гарматами, а при сему згинуло по одній вказцї 500 чоловіка людий, а по другій вісїм сот. Інші казали, що Ґенїнґ вчинив се з розпуки, інші, що се накоїли пяні жовнїри, а оден український лїтописець каже, нїби то Нїмець, попереду підкуплений від Турків, потім злякавсь, щоб єго вина не виявилась, поклав собі оттак закінчити життє.
19-го серпня каменецький комендат доручив визірови ключі міські і на ознаку дяки одержав в дарунок халат. Польскі пани, що були тодї в Каменцї: каменецький єпископ,
