Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 21 —

Вкупі з ним повбивано і богато інших, що були більше знаємі, а усїх останнїх завдали Татарам у неволю.

Вже були згадки про те, що хана, вкупі з Дорошенком виряджено до Львова. По дорозї, біля Оринини хан зустрів післанцїв від коронного гетьмана Собєського, що з війском був під Красноставом, біля Крупе. Собєський припрошував хана, щоб він взяв ся помирити польского короля з турецьким султаном. За післанцїв були Вінявський та Золотницький, що обидва вже були відомі кримському верховодникови. Не трудно було натякнути ханови, що для кримських верховодників не буде вигідною дальша зневага Польщі та зміцненнє Туреччини, бо хоть Татаре й були підручниками Туреччини, але раз-у-раз дрижали за свою самостійність. Хан повитав польских послів яко друзїв і, після зносин з верховним визірем, відповів Собєському, що згоджуєть ся взятись за справу, коли попереду відати ме, що Поляки віддадуть Туркам Поділлє та піймуть ся виплачувати падишахови що року данину. Без сего хан не тільки цурав ся всего, але загрожував плюндрованнєм польских областий. Таку відповідь привіз гетьманови Золотницький, а Вінявський зостав ся біля хана.

Хан з ордами та Дорошенко з козаками наближали ся до Львова; з ними було і турецьке війско під проводом Каплан-Паши. По дорозї вони забирали місточка, а татарські загони розходили ся по боках, палючи оселї та забираючи мешканцїв в неволю. 20-го вересня ворог опинив ся біля Львова. До єго приходу Собєський звелїв повивозити зі Львова усї суспільні та приватні майна, жінок, дїтий та старцїв, а дозволив зоставатись тільки тим, що здолїли обороняти ся збройно; комендантом у Львові був поставлений Ілля Лонський, маючи 4 корогви пішого, з двома віддїлами кінних.

Вороги від разу оточили Львів з усїх боків: зі сходу розташувались Турки, з полудня молдавське та семигородське війско, з заходу Татаре, а з півночи Дорошенкові козаки. 28-го вересня Львовяне послали до Каплан-Паши польский гостинець, але він не взяв єго, а вимагав дістати міські ключі.

„Сего ми не вільні зробити без дозволу короля“, відповідали післанцї — „бо ми королївські піддані. Ми чекаємо королївських послів і маємо надїю, що вони покладуть з вами замиреннє.“