реробити на гармати, а деякі подарував Дорошенкови. Тодї піймали хлопчика 8-ми років на імя Петра Ястржембського, привели до головної мечети та в притомности султана й обрізали. Пільга, що оповістили між мешканцями, не перешкодила для деяких між ними вчинити виїмку: султан звелїв відобрати 700 дїтвори в яничари, а пань та дївчат шляхотського роду забирали на гареми, дивлячись на красу — одних падишахови, — інших для великого визіра, а ще інших пашам. Ґубернатором Каменця султан настановив Алї-Пашу з залогою, як кажуть одні, в лїчбі 20.000, а інші — 15.000.
Падишах оповістив по війску, що піде далїй по ворожій країнї. Але Турки не дуже поспішали ся, певні в своїй перевазї над ворогом; вони нехтували Поляками, називаючи їх нїкчемними і справдї з польских місточок, не обороняючи їх, тїкали польскі залоги. Ягольницю, до якої з Каменця відвели мешканцїв, віддав Туркам сам властитель її Лянцкоронський, а Турки, загарбавши оте місточко, порядкували мешканцями, мов своїми невільниками і гонили їх робити міст на річцї. Чимало було тих, що волїли лишитись під Турком, нїж йти до Польщі, аби не чути там докорів та лайки від своїх за те, що так не соромлячись втратили Каменець.
Деякий час падишах перебував в таборі біля Жванця, куди перейшло війско зпід Каменця. Там він забавляв ся ловами. 17-го вересня Турки вирушили, а 19-го зупинились під Бучачем, місточком, що належало вдові Тересї Потоцькій. Жовнїри, що були там, на початку пиндючились, але як побачили, що ворогів сила не аби яка, то й замовкли. Гусейн-Паша подолїв Язловець, а інші паши забрали інші місточка. Дезбільша отих місточок забрано без оборони; сучасний чоловік налїчує їх навкруги Каменця більше над тридцать; Турки нїкого не вбивали й обертали в неволю самих тих, хто був узброєний, але й сих потім визволяли. Тілько місто на Червоній Руси, — Буджани над Серетом, поводились не так, як усї. Там замкнув ся Хома Лужицький, брат того, що вкупі з Ханенком був побитий на Батозї; до него в Буджани збіглось богато людий, що були спроможні обороняти ся. Турки здобули Буджани силою і Лужицького вбили, поклавши єму за провину єго упір, яко зневагу султанського величества.
