„На те війна, дякуйте Богови ще й дуже, що війско наше та Татаре не рушили за Вислу! А чому Річ Посполита не няла віри, як її остерігали.“
Вертаючись з останної збірки, посли побачили Дорошенка та єго товаришів на конях. Вороги обопільно уклонились оден-одному. Був тутечки Петранівський, відомий панам яко післанець від Дорошенка. „Як ся маєте, панове?“, мовили козаки глузуючи. — „Ет панове, панове!“ відмовив Любовицький, „візьміть ся за розум та погадайте, який кінець для вас постане з сего.“
Того-ж дня, 5-го жовтня, посли від Речи Посполитої з умовою рушили до султана під Бучач. Не встигли нїчого Поляки виторгувати від тих, кому доручено було взяти від них умову. 7-го жовтня (20-го дня музульманського місяця Джумазиль-Ахила), верховний визір, схилившись ниць перед стременем падишаховим, піднїс єму умову за для потвердження.
Польща поняла ся оплачувати турецькому султанови що року нїби то подарунок в 22 тисячі червінцїв 26-го жовтня, а падишах обіцяв заборонити своїм підданкам та підручникам, вчиняти набіги та плюндровання по польских околицях, а як би скоїлось що небудь таке, а турецький султан не ублаготворив польского короля, тодї польский король не повинен був того року оплачувати свого подарунку за рік. Польща поступала ся Туреччинї Поділлєм в стародавних її межах, а якби склались які небудь непорозуміння що до мира, то з обидвох боків повинні вислати мирових суддїв, а сї обпирати муть ся на сьвідчаннє старих людий; музульманські власти мусять поучуватись та покладатись на таке сьвідчаннє. Польскі воєнні люди мають право повиходити з подільских міст та фортець з семями та майном, а також з власною зброєю, не беручи гармат, що належать до фортець. Шляхта, що зостанеть ся на Поділлю (бейзаде́), перебуваючи зі своїми маєтностями під Турком, вживати ме пільг тих, що й попереду. Селяне, шляхетські піддані, платити муть хара́ч так само як і музульмане (20-50% річно зиску), або десятину, а володарі повинні через султанських комісарів прислати до скарбу усї зиски з своїх маєтків, укупі з податками, які збирати муть ся з селян, а вже з того володарям лишати меть ся відома частина. Через се вже зі шляхти не буде накладати ся нїякого особи-
