стого податку. — За виметом мечетів, що будуть по містах та замках, музульманські власти не мають права втручатись в останнї землї та оселї шляхти, що лишать ся в турецькому володїннї а всї подільскі мешканцї з синами й потомками, так само як і інші мешканцї суміжних околиць турецької держави, не підлегати муть нїяким утискам що до виконання своїх нерозумних релїґійних обрядів. Подільска шляхта не мати ме заборони виїжджати в польскі краї для своїх справ на два місяцї, але з селян нїкому не можно нї з якої речи їздити до Лехистану. Уся Україна надавалась козакам в її давних межах, а якби настали що-до меж непорозуміння, то з ними чинити меть ся так само, як з подільскими межами. Польске війско повинно було виступати з Білої Церкви та зо всїх фортець і замків України, покинувши на містї гармати та боєві припаси. Усї козаки, які були з Ханенком, мають право вернутись до дому на Україну, а самому Ханенкови не вільно їхати у ту сторону. Поляки не повинні помщатись на польских жовнїрах, так званих липках за те, що вони в часї війни пристали до Турків; Поляки повинні не перечити їм виселятись до „дому Іслама.“ Кримський хан повинен не тільки зупиняти Татар, щоб не чинили нападів на королївські землї, але навіть мусить допомагати королеви супроти єго ворогів, а король повинен не допомагати ворогам сѵлтановим, та не дозваляти кому небудь по польских краях вербувати вояків-охотників, щоб воєвати з Турками. Отака-то була бучацька умова, що польска істория залїчує до таких, які більше над усї принизили Річ Посполиту; але се був акт, яких вже не було, в якому Польща змушена була відректись льояльно від власти над правобережною Україною, що так довго вимагала незалежности від Польщі.
Склавши умову, Турки посунулись до Жванця. Падишах по містах в що й но забраному Поділлю казав лишити залоги розмаїтої кількости.[1] До Львова вирядили приказ зупинити війну. Але татарва, розбігшись залогами, ще близько місяця
- ↑ В Каменцї після одних — 20.000 чоловіка, після інших 15.000, а після знов інших 10.000, в Межибожі, Барі, Язлівцї по 1.000 чоловіка, а в інших менше значних по 300. Всїляко оповідали про те різні виходцї, що в тих часах мали ролю часописий.
