Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/38

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 26 —

„На початку самі піддались, а потім відчахнулись від царя; тодї цар прислав велике війско — отодї вже не з доброї волї підлегли цареви і перебувають у него в підданстві.“

„Ото потрівайте та молїть ся Богови — відповів визір; ото як подолїємо польского короля та змусимо платити данину, тодї й Київ й заднїпрянська Україна будуть наші.“

При дворі падишаховому Дорошенко зоставив яко резидентів Петранівського та писаря Воєховича з чотирма товаришами. Султан з війском рушив за Днїстер до своїх земель, а Дорошенко за ханом на Україну. Без великих заходів Дорошенко вернув собі городки між Днїстром та Бугом, що підлягли Ханенкови; польскі жовнїри, що були по замках, відійшли собі без суперечки.

Недалеко Умани, хан з ордою рушив до Криму, а Дорошенко зупинив ся у Христинівцї. Се місто до приходу турецького тримало ся Ханенка, що попереду був уманським полковником і з усего видати, що й родом був з Умани, бодай семя єго зіставалась там. Тепер від своєї руки Ханенко постановив там за полковника Білогруда. Прочувши, що Дорошенко в Христинівцї, Уманцї зібрались на раду й розміркували, що Дорошенко тепер страшний і треба єму уклонитись. І духовні і сьвітські повезли єму на гостинець, як каже лїтописець, „скоромного й постного провіянту“ та розмаїтих напитків. Дорошенко ласкаво взяв гостинцї, але не похвалив Уманцїв за те, що підлегли Ханенкови та Полякам. „Поляки“, казав він, „наші стародавні вороги; відчахнїтесь від них, прийміть турецьку протекцию та не йміть віри тим, що лякають нарушеннєм православної віри та старих порядків.“ На останку він запросив депутатів на обід, ввічливо попрощав ся з ними і рушив до Чигирина, а через 1½ тижня викликував з Умани до себе декого між значними козаками і звелїв де кого завісити, а декого розстріляти, Ханенкову-ж жінку прислати до Чигрину. Але в Уманї перебували запорожцї, прихильні до Ханенка, — як каже оден, їх було півтора тисячи, а другі — пять сотень. Вони рушили до Білої Церкви та забрали з собою декого з Уманцїв, що лякались Дорошенкової дяки. Тодї Дорошенко вирядив до Лобеля, білоцерківського коменданта, вимаганнє, щоб він вийшов звідтіль з жовнїрами польскими, відповідно умові, що складена була з Турками.