Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 27 —

На се Лобель відповів, що він не покине Білої Церкви, поки не відбере приказу від свого короля. Після сего Лобель почав дратувати Дорошенка: він звелїв своїм жовнїрам спалити козацькі місточка Семенівку та Хвастів. Таким робом Дорошенко ще до кінця півроку з часу бучацької умови, мав уже право дорікати Поляків в зрадї та зломаню умови.


III.

Московська держава майже не втручала ся до війни Поляків з Турками. Коли падишах ішов на Каменець, король Михайло післав до Москви, прохати запомоги відповідно услівям андрусівської умови. Москва відповіла, що андрусівські статтї попсували самі Поляки, а про те цар, з християнського обовязку, наказав вже підвладним Калмикам, Татарам та донським козакам напасти на кримські улуси, щоб відвернути Кримцїв, що воювали вкупі з Турками супроти Поляків; що окрім того не заборонено охочим з підданих московського царя брати участь вкупі з Поляками у війнї проти бусурмена. Тим і обмежувала ся московська прихильність до Польщі в сей тяжкий за для неї час. Каменець здобуто. Польща утратила Поділлє та Україну. Тодї небезпечний вітер став віяти і на Москву. Ромодановський та Самійлович відбирали та засилали до Москви зловістні чутки про те, нїби-то Турки збирають ся набігти на царські володїння, а київський воєвода Козловський давав звістку, що на лївобережній Українї почали ходити „прелестні“ листи Дорошенка. Навпаки, сам Дорошенко до московського уряду виказував приязнь і листовне прохав московського воєводу у Києві, бути до них в любови „совістно.“ У Москві мало няли віри братерству Дорошенковому і з опаски післали у кінцї грудня до українських міст потугу під головним проводом Трубецького, якого було назначено воєводою у Києві. Сам цар оголосив, що має на думцї йти походом і на те наказано будувати царський двір у Путивлї. Дожидаючи війни з могутною отоманською державою, московський уряд мусив шукати запомоги у европейських державцїв; тим-то було розіслано гонцїв з царськими грамотами до цїсаря, до папи, до курфірстів саксонського та бранден-