правого боку, і те, що на Українї незадоволені підлеглостю Туреччинї, давало єму надїю. Умань одійшла від Дорошенка. Лїтопись Величка повідає, що Братство у воскресенській церкві в понедїлок, на великдень, давало обід. Там було багато значних городян та старшини компанїйцїв і серденят, що післав до Уманї Дорошенко. По всему місту багато тодї пили ради сьвята Господня. Коли полковники компанїйський Силич і серденяцький Жеребило верхи вертались з бенкету, на улицї пяницї почали задирати їх лайками. Ті стали від них боронити ся канчуками, а вони метнули ся на них з дрючками. Жеребило утїк з міста з кінними компанїйцями, а Силич з пішими серденятами, зачинившись в якійсь хатї, відбивавсь від Уманцїв, поки, на останку, здобули єго зо всїма серденятами і всїх забили. Ґродзенко, поставлений від Дорошенка полковником, утїк до свого гетьмана, а Уманцї обрали собі полковником Яворського, колишнього війскового товариша, і післали до Ханенка оповістити, що хотять бути під єго управою. Тодї Ханенко розпочав отверте ворогованнє з Дорошенком. Ігнат Макуха, назначений ним білоцерковським полковником, почав турбувати наїздами українські міста, що признавали Дорошенка, а білоцерківський комендант прохав запомоги у києвського воєводи. Дорошенко вдавсь за підмогою до Криму через війскового товариша Івана Мазепу, але розміркував, що, поки прийдуть єму на підмогу спільники, заводити ся з Польщею не сьлїд. Він післав до короля Михайла лист, де подавав думку про з'єднаннє України з Польщею відповідно услівям гадяцької умови, одначе з невідмінною умовою — щоб Поляки зараз вийшли з українських міст. Дорошенкового післанця на дорозї схопили Турки, і незабаром до Чигирина прибув турецький чауш з запитаннєм, на що отся посилка до польского короля. Дорошенко відмовлявсь, що се були хитрощі: довідавсь він, що Поляки мають на думцї напасти на Україну, хотїв одурити їх і затримати, поки не прийде до него підмога з Туреччини. Випроважуючи сего чауша, Дорошенко післав султану на подарунок польских бранцїв, що перебували у чигиринському замку. Дорошенко казав тодї правду Туркам. Він зсилав ся з Поляками, справдї не гадаючи брататись з ними. Король вирядив до него львівського благочестивого єпископа Шумлянського, людину щиро приязну Полякам
