тою-ж стежкою до мосту кинулась більшість турецького війска, але від натовпу міст заломивсь, багато Турків потопило ся, ті, що вміли плисти, виратувались, а Поляки з берега палили на них. Решту турецьких вояків натиснуто було на глибоке та вузьке провалля межи двох скель і там вони загибли з своїми кіньми. Того-ж вечера Хотин піддавсь Полякам.
Поляки, як часто з ними трапляло ся, не скористували ся з своєї побіди. Підходила зима. Жовнїри нарікали та вимагали, щоб їх відпустили на зимні кватирі. Окрім сего у самий день побіди у Львові умер король Михайло. Починалось безкоролівя. Пани пильнували брати участь в виборі нового короля. І султан з свого боку не хтїв далї тягти війну під зимний час.
По хотинській побідї Собєський вирядив до Дорошенка козацького сотника Саву Туптала, що був у него в бранцях (батька сьв. Димитрия Ростовського) — вмовляти гетьмана відступитись від бусурмена і вкупі з християнами йти проти невірних, щоб визволити християнські народи з неволї. Дорошенко та митрополїта Тукальский, обидва перед Тупталом удавали з себе щирих прихильників християньства. Але зараз за сим до Дорошенка прибули післанцї від турецького султана з наказом, на весну лаштувати ся на підмогу султанови. Не міг Дорошенко зобачити, хто візьме тепер гору у боротьбі, що знову починаєть ся межи Туреччиною та Польщею, особливо коли Поляки пильнували запобігти підмоги у християнських держав. I на той час Дорошенко вважав за краще велюгати і з тими і з другими. Він виправив на підмогу до Гуссейна-Паші два полки: брацлавський та могилївський з наказним полковником Шумським, а до Собєського написав, що виряжені до Турків козаки не шкодити муть польскому війску. Таким робом Дорошенко, справляючи нїби то обовязки турецького васала, через те, що Поляки вже взяли гору над Турками, лагодив собі інший шлях — про случай, як що і далї щастя зрадить Туреччинї.
