Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/55

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 43 —

моги єму Дорошенко післав 300 серденят з полковником Щуренком. Лизогуб, що зарання обіцяв робити на користь царської справи, тепер справдив свою обіцянку, схилив до сего-ж канївського полковника Івана Ґурського та Щуренка, укупі з ними виїхав до табору боярина і прохав, щоб прийняли Канїв зо всїм канївським полком у підданство. Ватажки післали, щоб привести до присяги всїх, що згодили ся з бажаннєм Лизогуба. Всї у Каневі — і козаки, і поспільство — заприсягли неодмовно. З канївськими козаками там були і присягнули дві сотнї уманського полку і одна сотня корсунського. Після присяги ватажки послали старшину сих сотень з листами до полковників уманського і корсунського, щоб впевняли піти за Каневом, не допускаючи над собою силування. Канївські козаки теж мусили іти далї за гетьманом Самійловичем в похід.

Лютого 11-го Лизогуб запросив до себе на обід ватажків. Там був ґенеральний обозний Гулак. Він повідав, що у Дорошенка недавно була рада у Чигиринї. Дорошенко вмовляв, що козакам та поспільству сьлїд сподїватись тільки на ласку турецького державця, могутнїйшого межи земних державцїв, потім запитав у ради: кого нам тримати ся — Турків чи Поляків, а про московського царя не питав. „На користь Поляків не мало почутись жадного голосу, — завважав Гулак, — а на московський бік всї схилились би, тільки самим вязнути з сим йменням було-б небезпешно. Не раз трапляло ся, що Дорошенко навмисне вивідує, щоб тримати ся лихої думки про того, хто сунеть ся з супротивними єму думками, а потім, при нагодї, причепить ся до него нїбито за що небудь інше. Тому-ж то усї на радї заголосили, що краще тримати ся протекциї турецького султана і Дорошенко оповістив, що такий війсковий присуд.“

Одначе рідко хто згожував ся з підданьством бусурменському державцеви, і се очевидячки могли бачити Ромадановський та Самійлович. До їх табору валом валили мешканцї правобережної України з жінками та дїтьми, благали прийняти їх і переправити на лївий берег Днїпра, на думцї в них було, знайти собі нові селитьби у царських краях, а землю своїх батьків, що переходила під владу Турка, лишити на-віки. Лютого 12-го Самійлович вирядив весь лубенський полк з полковником Сербином на чолї у різні українські правобережні